Відповідно до п.7 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Але лише власного бажання для звільнення поліцейського не достатньо, оскільки відповідно до п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. Постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі – Положення № 114) мають бути поважні причини для звільнення.
Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затв. Постановою КМУ від 12 червня 2013 р. № 413:
виховання матір’ю (батьком) – особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір’ю (батьком) – особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба особи рядового чи начальницького складу або члена його сім’ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім’ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) особи рядового і начальницького складу.
Коли і яким чином подається рапорт на звільнення зі служби?
В разі наявності поважних причин на звільнення поліцейський подає рапорт на звільнення відповідно до п. 68 Положення № 114 по команді до прямого начальника не пізніш як за три місяці до дня звільнення.
Чи несе поліцейський відповідальність за самовільне залишення місця служби під час воєнного стану?
Відповідно до ч. 2. Ст. 401 КК України поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі у бойових діях, несуть відповідальність за статтями 402, 403, 414-416, 422, 427, 429, 430, 432-435 розділу XIX КК України.
Зокрема, в ст. 402 КК України передбачається відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу – вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, -карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Ст. 403 КК України передбачено, що невиконання наказу начальника, якщо воно спричинило тяжкі наслідки вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
А ст. 429 КК України передбачено, що самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Тобто, якщо поліцейський поліції особливого призначення Нацполіції не виконає наказ начальника, наприклад, про виконання бойового розпорядження чи чинитиме непокору або самовільно залишить поле бою – то може бути притягнути до кримінальної відповідальності за вище вказаними статтями КК України.
На відміну від військовослужбовців ЗСУ, поліцейські особливого призначення Нацполіції не несуть кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, – за ст. 407 КК України.
Звертаю увагу, що вище зазначену кримінальну відповідальність несуть поліцейські саме «особливого призначення» Нацполіції. Інші поліцейські не є суб’єктами вище вказаних складів злочинів, відповідно, не можуть притягатися до вище зазначеної кримінальної відповідальності.
За аналогічних обставин поліцейський може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності або, наприклад, за «службову недбалість» за ст. 367 КК України.
