Форма договору найму транспортного засобу за участю ФОП

14 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 125/1216/20, провадження № 14-25цс23 (ЄДРСРУ № 111614258) досліджувала питання щодо необхідності нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного між ФОП

Частинами першою, другою статті 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина перша статті 283 ГК України, яка регулює оренду майна у сфері господарювання, визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. При цьому вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди у сфері господарювання не передбачено.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).

За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19), від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.

Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно із частиною другою статті 799 ЦК України, слід виходити не лише із суб`єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.

Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.

Таким керувалися і Верховний Суд України та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 18 грудня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 6-33гс12) та від 06 березня 2019 року у справі №  910/22473/17 відповідно, вказавши, що положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у справі № 14/5025/1982/11 відповідно до умов укладеного договору оренди транспортних засобів орендар (відповідач) зобов`язувався використовувати їх виключно з метою надання транспортних послуг, а у справі № 910/22473/17 між сторонами - суб`єктами господарювання виникли договірні відносини фінансового лізингу, тобто відносини у сфері господарської діяльності.

З таким висновками погоджується й Велика Палата Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від них.

ВИСНОВОК: 

Оскільки підтверджено, що договір оренди транспортного засобу укладено між ФОП з метою використання орендарем транспортного засобу у своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, то не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах один з ФОП діяв як фізична особа, а тому відсутні підстави для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог частини другої статті 709 ЦК України.