Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2025 року особу визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Вироком Тернопільського апеляційного суду від 13 січня 2026 року вирок суду першої інстанції скасовано.
Постановлено новий вирок, яким особу визнано винуватим за ч. 3 ст. 368 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням владних, організаційно-розпорядчих функцій в правоохоронних органах, на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.
Суд апеляційної інстанції визнав винним особу у одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у значному розмірі для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, за детально викладених у вироку обставин.
Суд апеляційної інстанції перевірив версію обвинуваченого про повернення боргу та визнав її безпідставною, оскільки суду не було надано жодних доказів на підтвердження наявності боргу у сумі 3000 доларів США. Посилання обвинуваченого на виправлену декларацію від 05 квітня 2021 року як на доказ наявності позики суд визнав необґрунтованим, оскільки подання виправленої декларації через півроку після затримання та кримінального переслідування обвинуваченого не може слугувати допустимим джерелом встановлення факту наявності боргу, адже така декларація була подана після повідомлення про підозру, у момент, коли обвинувачений усвідомлював ризики притягнення його до кримінальної відповідальності. Тому за відсутності розписки про позику, яку сторона захисту не змогла надати, суд апеляційної інстанції дійшов до переконання, що така версія не підкріплена будь-якими матеріальними доказами.
Щодо доводів про наявність ознак провокування злочину, то вони також є необґрунтованими.
Відсутність провокації злочину належно обґрунтована судом на підставі досліджених, проаналізованих та зіставлених між собою доказів.
Практикою ЄСПЛ визначені аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (рішення: від 04 квітня 2017 року у справі «Матанович проти Хорватії», від 20 лютого 2018 року у справі «Раманаускас проти Литви»). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.
Для визначення провокації злочину ЄСПЛ установив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність, чи була ймовірність вчинення нею злочину суттєвою.
За матеріалами кримінального провадження суд, повно дослідивши відповідні обставини, ознак, притаманних провокації злочину, у діях правоохоронних органів або агента поліції не виявив. Перевіряючи твердження сторони захисту про провокацію злочину, апеляційний суд належно обґрунтував своє рішення. За перевіркою матеріалів провадження цей суд установив, що органи досудового розслідування діяли в пасивний спосіб і не підбурювали обвинуваченого до вчинення злочину.
Як убачається з матеріалів справи, правоохоронними органами було проведено негласні слідчі (розшукові) дії через неможливість отримання відомостей про вчинення злочину особою в інший спосіб внаслідок того, що будь-яким відкритим шляхом отримати дані, на які вказував заявник, було неможливо з огляду на застосування підозрюваним заходів конспірації та вчинення неправомірних дій із залученням іншої особи з метою уникнення викриття. Орган досудового розслідування діяв у пасивний спосіб і долучився до відповідних подій лише після заяви свідка, де було зазначено про вимагання у нього грошей за призначення на посаду, вказана сума неправомірної вигоди та особи, які висловлювали цю вимогу. Усі подальші НСРД були спрямовані на фіксацію неправомірних дій осіб, зазначених у заяві.
Суд правильно установив, що дії правоохоронного органу, через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно приписів п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не призвели до підбурювання. Суд касаційної інстанції у свою чергу погоджується з такими висновками, які відповідають критеріям оцінки, визначеним практикою ЄСПЛ.
Крім того, відповідно до цієї практики, суд визнає необґрунтованим заяви щодо провокації кримінального правопорушення й не розглядає їх по суті, коли заявник заперечує факт вчинення ним правопорушення та одночасно заявляє про провокацію (рішення від 08 липня 2021 року у справі «Берлізев проти України»). У цій справі ЄСПЛ визнав непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги про те, що його спровокували на це. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників правоохоронного органу.
У цьому кримінальному провадженні обвинувачений заперечив факт вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, наголошував на тому, що жодної домовленості на отримання неправомірної вигоди не було і лише повернув йому борг. Тому доводи, наведені в касаційній скарзі про те, що мала місце провокація злочину, є непослідовними та непереконливими.
Постанова ККС ВС у справі № 344/1886/21 від 09 липня 2026 року.
