16 квітня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі SINKO AND OTHERS v. UKRAINE.
Справи стосувалися смерті близьких родичів заявників внаслідок лікарської недбалості та подальшого розслідування цих подій на національному рівні. Заявники скаржилися на неефективність розслідування в кримінальних провадженнях. Вони покликалися на статтю 2 Європейської конвенції з прав людини, що захищає право на життя. ЄСПЛ зазначив, що цю справу слід розглядати з точки зору процесуальних зобов'язань держави згідно зі статтею 2 Європейської конвенції з прав людини в контексті охорони здоров'я.
У справі за заявою Анатолія Івановича Сінька, 26.08.2011 матір заявника госпіталізували для лікування, однак за рекомендацією лікаря С. їй провели операцію 06.09.2011. Після операції стан різко погіршився, і 09.09.2011 вона померла. Внутрішнє розслідування лікарні та перевірка департаменту охорони здоров’я виявили суттєві недоліки в обстеженні, операції та післяопераційному догляді. Судова експертиза підтвердила недоліки в діях лікаря. У 2012 році лікарю С. пред’явлено обвинувачення, однак справу повернули на додаткове розслідування через процесуальні порушення. Повторна експертиза (тими ж експертами) підтвердила попередні висновки, і у 2013 році справу передано до суду. Після засудження у 2013 році та скасування вироку у 2014 році, нова експертиза не встановила причинно-наслідкового зв’язку між діями лікаря та смертю. У 2019 році лікаря виправдано, а 17.06.2020 це рішення залишено в силі. Суди визнали експертизи 2012–2013 років недопустимими через порушення процедури та відсутність неупередженості експертів, а також зазначили, що причинного зв’язку між діями лікаря та смертю не доведено.
ЄСПЛ зазначив ключові порушення у цій справі: 1) розслідування критикують самі національні органи влади за недостатню ефективність (див. MARCHUK v. UKRAINE [Committee], № 65663/12, § 35, 28.07.2016; 2) повернення справи через недоліки в розслідуванні (ARSKAYA v. UKRAINE, № 45076/05, §72 від 5 грудня 2013); 3) брак ретельності (див. цитовану вище справу ARSKAYA; 4) невстановлення суттєвих фактів справи та можливих помилок у наданому медичному лікуванні (NINA LUTSENKO V. UKAINE, №. 25114/11, § 159, 18.07.2017)
У справі за заявою Олега Петровича Карпенка, батько заявника, якому на той час було 79 років, мав хронічні захворювання нирок та сечовивідних шляхів. 28.03.2015 він почав почуватися погано. 02.04.2015 його доставили каретою швидкої допомоги до районної лікарні в Сумах. Після кількох медичних оглядів, 07.04.2015 батька заявника було доставлено до обласної лікарні зі спеціалізованим відділенням сечовивідних шляхів, і того ж дня йому було проведено термінову операцію. Через дві години після операції батька заявника було доставлено назад до районної лікарні. Після прибуття стан батька заявника погіршився, і того ж дня він помер. Заявник відмовився проводити розтин. Він стверджував, що смерть його батька сталася через неналежне медичне лікування та умови транспортування. 21.12.2015 порушено кримінальне провадження. 14.06.2016 судово-медична експертиза дійшла висновку про відсутність ознак недбалості з боку медичного персоналу, неможливо було встановити точну причину смерті за відсутності патологоанатомічного дослідження, не було жодних протипоказань до транспортування батька заявника ні до, ні після операції. Заявник звернувся з клопотанням про проведення інших судово-медичних експертиз, які 15.02.2018 та 10.02.2021 відповідно дійшли таких самих висновків. 06.04.2021 кримінальне провадження закрито. 19.01.2023 слідчий суддя скасував постанову про закриття кримінального провадження через невиконання органами досудового розслідування необхідних слідчих дій та ненадання належного обґрунтування для закриття кримінального провадження.
ЄСПЛ зазначив ключові порушення у цій справі: 1) розслідування критикують самі національні органи влади за недостатню ефективність; 2) брак ретельності.
У справі за заявою Юрія Юрійовича Пушкаря, 29.09.2009, син заявника, якому на той час було 27 років, був госпіталізований з гострим панкреатитом. Після кількох днів інтенсивної терапії, 13.10.2009 він помер від тяжких ускладнень. Заявник стверджував, що смерть настала внаслідок серйозного втручання у вигляді процедури очищення крові, на яку його син не дав згоди, неперевірки переносимості сином медичних препаратів, а також помилок у діагностиці та лікуванні сина. У грудні 2009 року слідчий розпочав досудове розслідування, але неодноразово відмовлявся порушувати кримінальну справу. Розтин розпочався 14.10.2009 року та був завершений 14.01.2010 року. Заявник стверджував, що протягом цього періоду медичний персонал підробив медичну документацію, змінивши деякі записи та підробивши підпис його сина. Слідчі ніколи не перевіряли ці твердження. Експерти дійшли висновку, що син заявника помер внаслідок інтоксикації та інших ускладнень панкреатиту. 21.03.2011 року комісія Міністерства охорони здоров'я виявила кілька помилок, які погіршили стан здоров'я сина заявника, але дійшла висновку, що лікування загалом було адекватним. 16.12.2012 року було порушено кримінальну справу за ч.1 статті 140 Кримінального кодексу (лікарська недбалість) після набрання чинності новим Кримінально-процесуальним кодексом. 30.01.2013 року слідчий закрив кримінальне провадження. У наступні роки заявник неодноразово скаржився на бездіяльність слідчого, і було призначено іншого слідчого. Бездіяльність обох слідчих підтверджена керівництвом поліції та прокурором. Слідчий не відповідав на запити заявника. Під час розслідування медичний персонал не був допитаний. 20.06.2018 судово-медична експертиза підтвердила, що медичне лікування було адекватним. Заявник не погодився з цим висновком і просив додаткову експертизу. 25.06.2020 призначено нову судово-медичну експертизу, але вона так і не була проведена. 27.01.2025 кримінальне провадження знову було закрите.
ЄСПЛ зазначив ключові порушення у цій справі: 1) відмова у порушенні та/або безпідставне зволікання з порушенням кримінальної справи,(див. ZHUKOV AND ZHUKOVA V. UKRAINE [Committee], №. 60191/16, § 21, 03.07.2025); 2) брак ретельності; 3) розслідування, яке критикують самі національні органи влади за недостатню ефективність.
У своєму рішенні ЄСПЛ, що у ключових справах ARSKAYA v. UKRAINE, № 45076/05, від 5 грудня 2013 р. та VALERIY FUKLEV v. UKRAINE, № 6318/03, від 16 січня 2014 р. Суд вже встановив порушення щодо питань, подібних до тих, що розглядаються у цій справі.
Розглянувши всі надані йому матеріали, ЄСПЛ не знайшов жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та обґрунтованості цих скарг. Беручи до уваги також іншу практику суду, він вважає, що у цій справі національне провадження не відповідало критеріям ефективності.
ЄСПЛ постановив, що ці заяви розкривають порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини в її процесуальному аспекті, тобто наявне порушення права на життя.
Україна зобовʼязана виплатити заявникам протягом трьох місяців суму відшкодування моральної шкоди, що становила 6000 євро для кожного заявника і 250 євро судових витрат.
