Нелегальний і ненагальний ГЕРБ

Тарас Тарасенко

Народний депутат України

Жоден марафон обрати Великий герб України за 29 років так і не увінчався успіхом. До чого призведе “ГЕРБОМАНІЯ-2020”?

Уперше конкурс на державну символіку, зокрема і на Великий герб, оголосили ще 1991 року. Та до затвердження у Верховній Раді так і не дійшли. Тоді Кравчук вирішив: затвердимо «малий», а десь колись буде й «великий»...

Відразу зазначу: я не геральдист, щоб давати експертну оцінку переможному ескізу Великого Державного герба України. І жодним чином не критикую безумовно талановиту роботу Олексія Кохана. Та як звичайний громадянин України, переконаний - час “колись” не настав.

А тепер міркую, як юрист та законотворець. І дозволю собі вже експертну оцінку. Стаття 20 Конституції України нам каже:

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Ще раз підкреслюю - я не фахівець геральдичної справи. Однак з історії пам'ятаю: великий герб потрібен державі лише у тому випадку, коли вона утворена у результаті об'єднання декількох держав! Які вже мали на момент унії герби власні. «Великим» може бути і герб держави, який традиційно зберігає у своїй символіці пам'ять про історично втрачені землі чи символи.

У випадку з Україною, яка, як відомо, є унітарною державою, не чинить жодних територіальних претензій, ба, навпаки, є жертвою територіальних претензій сусідньої агресивної держави, великий герб просто НЕ ПОТРІБЕН. А те, що ми пафосно називаємо «великим гербом» насправді є ПОВНИМ гербом зі щитотримачами та іншим НЕОБОВ'ЯЗКОВИМ геральдичним наповненням.

Законодавчо обрати Великий герб теж важко. Що маємо по факту? Тепер, після конкурсу Мінкульту, ВР чекатиме від Мінюсту напрацьований законопроєкт по затвердженню державних символів по великому гербу. У Раді ми маємо його проголосувати конституційною більшістю - 300 голосами. Такий запобіжник прописано в Конституції. І лише після цього Великий герб стане легальним. Та чи стане?

Я ПРОПОНУЮ закінчити цю нікому непотрібну “гербоманію”. А спрямувати енергію на чіткі і конкретні законодавчі кроки:

Внести до статті 20 Конституції України зміни, які закріплюють поняття «герб України», без «малих» та «великих», з фаховим описом герба;

- Підготувати та прийняти Закон України про Державні символи України, у підготовці якого братимуть визнані фахівці геральдичної справи в Україні;

- Внести відповідні зміни до тих законодавчих актів України, де фігурують державні символи України;

- Почати, нарешті, виконувати у повному обсязі закони України, що передбачають адміністративну та кримінальну відповідальність за навмисне спотворення, злочинну імітацію та підробку, наругу над державними символами України.

І вже потому слово “колись” Леоніда Макаровича, без докору сумління можна буде замінити на слово “зараз”.

2020 року ми відзначатимемо 29 років існування новітньої української держави. Як відомо, основними атрибутами державності, окрім власних армії, грошової одиниці, нагородної системи тощо, є головні державні символи – герб, прапор та гімн. Змагаючись нині на всіх фронтах за саме існування нашої незалежної країни, за своє право на існування як нації, за свій європейський цивілізаційний вибір, ми не можемо собі дозволити існувати без жорстко законодавчо встановлених ключових символів нашого суверенітету. За які вже пролито стільки крові, понесено такі жертви, які далися нам такою ціною. І тим не менше, ми собі це дозволяємо.

Отже, до історії питання.

На другому році незалежності України, у 1992-му, встановлено Малий Державний Герб України (автори – А. Гречило, О. Кохан і І. Турецький) було затверджено Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. Запровадження національної символіки далося ціною важкою боротьбою з тими політичними силами, а саме з комуністами та соціалістами, які категорично заперечували національну символіку і всіма засобами боролися проти Тризуба, синьо-жовтого прапора та національного гімну “Ще не вмерли України ні слава, ні воля…” як “націоналістичних” атрибутів. Тільки цим можна пояснити включення до Постанови Верховної Ради України поняття про “великий герб України”. Вочевидь, це давало теоретичний шанс носіям лівих ідей “протягнути” до майбутнього “великого герба” милу їм комуністичну символіку СРСР та УРСР.

Перший конкурс на державну символіку було оголошено ще 1991 року. Переміг проект Андрія Ґречила та Івана Турецького, в якому пропонувалося малий та великий герби. У великому до малого додавалися щитотримачі та інші елементи. При підготовці на розгляд Верховної Ради кінцевого проекту довелося відмовитися від великого герба — за вищезгаданих обставин політичної дискусії він не пройшов би. Тому в лютому 1992 р. виносили лише один «просто» герб. Оскільки і його «завалили» під час голосування, то тоді Леонід Кравчук, який бачив конкурсний проект, запропонував, що, мовляв, давайте цей герб затвердимо як «малий», а десь колись буде й «великий»,

цей день настав.

на якому кожен намалює те, що заманеться. Результатом таких компромісів стала Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року.

Отже, читаймо уважно єдиний (!) існуючий за двадцять п’ять років незалежності документ, що детально описує, чим же є герб нашої країни:

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Державний герб України

19.02

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 40, ст.592 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.

2. Зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.

Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ

м. Київ, 19 лютого 1992 року N 2137-XII

До Постанови було додано малюнки, що не залишали сумніву про зовнішній вигляд головного символу незалежної України:

Вже у Постанові 1992 року, герб України було встановлено таким, що наближав його до ідеалу – лаконічним, естетичним, сучасним, пропорційним.

Це одразу вводило його до кола країн зі сталими геральдичними традиціями та сучасною модернізованою символікою, що поєдала у собі давню традицію та сучасний дизайн, таких, наприклад, як Німеччина або Польща. Проте один два пункти у постанові, а саме – опис та нагадування, що це лише “Малий” герб і частина майбутнього “Великого”, підклали під головний символ держави міну сповільненої дії. Що не так з описовою частиною?

Усе дуже просто. Описуючи герб як “тризуб”, Постанова жодним чином не згадує про гербовий щит, який є головним елементом, що перетврює будь-яке емблематичне зображення на герб. Ясна річ, що фахівці рівня Андрія Ґречила не могли припуститися такої помилки, проблема опису герба лежить цілком у площині канцелярської, чиновної некомпетентності. Нездатність зрозуміти різницю між поняттями “герб”, “гербовий щит” та “гербова фігура” на два десятиліття заклали проблему перманентної суперечки, - наш герб це тільки тризуб чи тризуб у щиті? Як у щиті, то якому? Де і коли використовується герб в цілому, а де тільки гербова фігура? Ви скажете: “Так зображення ж додаються?!” Так, але в геральдиці сталим еталоном є саме блазон, опис герба, еталонувати ж зображення не прийнято. Тобто, невключення до постанови фахового опису залишило місце до вільного трактування, а відтак – до геральдичного хаосу і множення некомпетентності вже у практиці використання символу.

Проте найголовнішою проблемою Постанови стало згадування про тимчасовий, неповний характер герба України, вказування, що він “лише” Малий”, а буде ще й Великий.

Цілком очевидно, що ані депутати усіх скликань, ані чиновники Адміністрації Президента України усіх Президентів, разом узятих, ніколи не збирался розбиратися у тонкощах виникнення “Великих” і “Малих” гербів, історичні прецеденти такої різниці, а найголовніше, чи конче необхідний України Великий герб в принципі.

Цього року ми відзначаємо ще один ювілей – 20 річницю прийняття Конституції України. Всі, хто пам’ятає драматичні обставини голосування за основний закон країни, хто знає, що таке “Конституційна ніч”, вже не дивуються багатьом сумнівним і проблемним моментам у тексті Конституції. Ледь не в кожної нової каденції депутатів Верховної Ради України чи в нового Президента України виникає непереборне бажання змінити Конституцію, через те що у її тексті є купа невирішених, проблемних, сумнівних або просто суперечливих пунктів. Не виняток і стаття Констиції №20, що закріплює Державні символи України. Читаймо текст уважно:

“Конституція України

(прийнята 28 червня 1996 р.)

Стаття 20. Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Столицею України є місто Київ.”

Отже, в основному законі України ЗНИК опис герба України як “тризуба”, натомість вказано глухо і неконкретно, що майбутній Великий герб встановлюється “З УРАХУВАННЯМ” малого Державного герба та герба Війська Запорізького. Зате замість конкретного геральдичного опису з ‘ яляється пафосний замінник назви “тризуб” Знак Княжої Держави Володимира Великого. Гербовий щит знову не описано, так ніби його не існує в принципі. Про прапор і гімн країни слід написати окремо, одразу ж зазначивши, що головній національній пісні пощастило трохи більше: в урізаному до першого куплету та приспіву гімн хоча би було закріплено Законом України № 602-IV від 6 березня 2003 року.

А для герба України з прийняттям Конституції почався довгий і виснажливий марафон з перманентними конкурсами на Великий Державний Герб, змаганнями амбіцій художників,істориків, політиків і єдиним результатом – відсутністю Великого герба та відсутністю Закону України “Про Держвні символи України”, передбаченого Конституцією України. І це на 29 двадцять п’ятому році незалежності!

Отже, при написанні основного закону України, було розпочато конкурс на Великий державний герб 1996 року. Ідеологічну та історичну основу Великого Державного герба зформулювали знані науковці д.і.н. Марія Дмитрієнко та к.і.н. Юрій Савчук. Художнє рішення проекту Великого герба України, прийняте за основу, було від авторського колективу на чолі з Олександром Івахненком (1931-2003). Конституційна комісія планувала вписати в остаточний варіант проекту Конституції України лише один герб. Однак в «Конституційну ніч» це питання, разом з питанням державної мови та статусом Криму, стало предметом основних спекуляцій і «великий герб» виник знову в статті 20.

2 листопада 1996 року на виконання положень статті Конституції створено комісію з підготовки та проведення конкурсу на проект Великого Державного герба України. Було розглянуто 420 робіт, але жодної не затвердили. У подальші роки проекти закону про затвердження Великого Герба кілька разів поверталися на доопрацювання.

Пригоди Великого Державного Герба продовжилися 2001 року. У січні 2001 року до Верховної Ради України надійшов законопроект «Про великий Державний герб України» (реєстр. №5274-1). Документом пропонуєвалося затвердити великий Державний герб України який “…є зображенням на синьому щиті золотого Знаку Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України); над щитом — відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. По обидва боки щита від щита зображено щитотримачів: справа — золотого лева, зліва — козака з мушкетом. Під щитом — стрічка, що поєднує національні кольори, — синій та жовтий; під стрічкою — золоті

колоски пшениці, скріплені кетягом калини”.

Запропонований варіант мав низку помилок і неточностей. Слід згадати, що ледь не щороку від народних депутатів і громадян Украни до Верховної Ради вносилися і інші проекти Великого Державного герба України, відмінні від вищезазначеного.

Черговий сплеск “великогерботворчої” активності випав на 2007 рік. Міністерство культури України з 23 жовтня 2007 року по 1 вересня 2008 року проводило конкурс проектів Великого герба України. Очолювала Комісію віце-прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, до її складу входили міністр культури і туризму, міністр юстиції, представники центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, наукових установ, вищих навчальник закладів, а також творчих спілок. Персональний склад Комісії затверджувався урядом. Діяльність Комісії здійснювалася на громадських засадах. Згідно з положенням, Комісія була консультативно-дорадчим органом при Кабміні, основним завданням якого був відбір проектів ескізів, поданих на конкурс на найкращий ескіз великого герба України, і визначення його переможців. Як було сказане у положенні, всі свої рішення Комісія з проведення конкурсу на найкращий ескіз великого Державного Герба України мала приймати відкритим голосуванням простою більшістю. Рішення ж щодо підсумків конкурсу - таємним голосуванням двома третинами голосів присутніх на засіданні членів Комісії.

15 липня 2009 року Кабмін затвердив проект Великого Державного Герба України. Він включав зображення Малого Герба у центрі, по боках від нього — фігури лева і запорізького козака, знизу — синьо-жовта стрічка, а зверху — княжа корона. На жаль, у проекті залишилася низка помилок і неточностей. Майстерність знаного графіка Сергія Якутовича, що доопрацьовував існуючий проект авторського колективу О. Івахненка, все одно не врятувала проект не тільки від неточностей в описах, але і від пластичних, візуальних недоречностей. Тому його так і не було внесено на розгляд Верховної Ради України.

Деякі народні обранці не заспокоювалися, і у вересні того ж 2009 року ще один проект Великого державного герба України авторства народних депутатів України О. Білозір, Г.Герман та К. Ващук від 09.09.2009 р., було внесено до Верховної Ради України та зареєстровано у якості законопроекту. Проте проект очікувала та ж доля, що і «офіційного»: експерти оцінили його як «взагалі не герб» і тому чергова спроба дати Україні головний символ залишилася в історії.

Невирішеність питання множить перекручування державної символіки на всіх рівнях і у всіх варіантах, від аристократично-вишуканих до печерно-колгоспних. Кожен нелінивий глядач телебачення, знаючи тепер про карколомну й сумну історію державного герба, із замилуванням може спостерігати з екрану TV, як Президент нашої країни виступає на тлі гобелена, виконаного у старій «добрій» КПРС-івській кондовій стилістиці, із зображенням незатвердженого Великого Герба України.

Таким чином, слід констатувати неспроможність владних верхів усіх без винятку режимів в Україні за чверть століття розібратися з головними державними символами.

А варто було лише прислухатися до фахівців, щоби второпати: великий герб у державі не є примхою, дипломатичною оборудкою чи політичним підкилимовим трюком.

Кожен, хто відкривав хоч лікнепівський підручник з геральдики, може довідатись, що ЯК ВІДОМО З ІСТОРІЇЇ великий герб потрібен державі лише у тому випадку, коли вона утворена у результаті об' єдання декількох держав, що вже мали на момент унії власні герби. «Великим» може бути і герб держави, який зберігає у своїй символіці пам' ять про втрачені історичні землі або символи,???? так званий «герб-спогад», або включати до свого герба символіку територій, на які претендує, так звані «герби-претензії».

У випадку з Україною, яка, як відомо, є унітарною державою, не чинить ні до кого ніяких територіальних претензій, ба, навпаки, є жертвою територіальних претензій сусідньої агресивної держави, великий герб просто НЕ ПОТРІБЕН. А те, що ми називаємо голосно «великим гербом» насправді є ПОВНИМ гербом зі щитотримачами та іншим НЕОБОВ'ЯЗКОВИМ геральдичним наповненням. Більше того, просто гербом обходяться і такі держави, які не є унітарними, зокрема, Федеративна Республіка Німеччина. Федеративний устрій Німеччини та її глибокі геральдичні традиції могли «народити» супер-Великий герб, що об'єднав би герби усіх федеральних земель, деякі з яких мають ще й статус «вільних держав». Однак ні, Німеччина має максимально лаконічний і з мистецької точки зору досконалий ГЕРБ, не «малий», не повний, а просто «ГЕРБ». Те саме у більшості європейських держав, до кола яких ми прагнемо приєднатися.

Виходячи з вищевикладеного, автор, приєднуючись до думки багатьох науковців, висловлює пропозицію до державних мужів України на честь 25 річниці Незалежності здійснити, нарешті, акт справедливості стосовно головних атрибутів вистражданої й виборюваної державності України. А саме:

ОТЖЕ Я ПРОПОНУЮ..закінчити гербоманію...

Внести до статті 20 Конституції України зміни, які закріплять поняття «герб України», без «малих» та «великих», з фаховим описом герба;

- Внести відповідні зміни до тих законодавчих актів України, де тим чи іншим чином фігурують державні символи України;

Олекса Руденко,

Заслужений художник України,

Член Українського Геральдичного Товариства,

Доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ «КПІ імені І. Сікорського»

блог