на добровольную прививку
омон кого-то поволок…
Владимир Поляков
Не встигла прес-секретарка Білого дому Дж. Псаки відмінити неминучість вторгнення до нас одного агресора, як нас окупував інший: новітня версія коронавірусу – штам Омікрон поступово завойовує наші тіла – 40 тисяч випадків в Україні за добу.
3 лютого начальник ГУ Держпродспоживслужби в Києві Олег Рубан анонсував, що найближчими двома тижнями Київ може перейти до “червоної” зони карантину”.
За словами Рубана, питання переведення Києва до “червоної” залежатиме від протиепідемічних заходів - карантинні обмеження будуть впроваджені лише у тому випадку, якщо в конкретному суб’єкті господарювання не буде здійснене 100% щеплення людей.
Для нас така ситуація вже звична і ми приймаємо її без зайвих роптань – ще більше, ніж на наше здоров'я, вірус вплинув на наші права та обов'язки: щепленим – тисяча від президента Зеленського та інші бонуси, невакцинованим – остракізм та всілякі заборони: в Україні, як і у всьому світі, карантинні обмеження поділили нас на благонадійних і «невколотих».
Вірусна автократія
Країна походження вірусу COVID-19 – Китай, випустивши його в світ, швидко подолала власну епідемію, продемонструвавши людству, що дисципліна та неухильне виконання директив партії, пріоритет інтересів держави над власним імперативом людини здатні подолати будь-яку грізну «заразу».
«Ага – так з вами так можна, виявляється!», - швидко зрозуміли уряди країн ліберальної демократії, на початок заборонивши своїм громадянам виходити з дому без маски, рукавичок та песиків. Такий собі принцип верховенства права собачки на прогулянку в компанії її господаря.
Надалі – більше: приймати нашвидкоруч розроблені вакцини стало не нашим правом, а обов'язком – незабаром своє право на труд зможуть реалізувати лише щеплені особи, незалежно від професії, оскільки перелік професій, працівники яких підлягають обов’язковій вакцинації, зростає та поглинає фактично всю соціальну сферу. Не зупиняємось: такі країни старої демократії, як Австрія, запроваджують у себе примусову вакцинацію для тих, хто не зробив її добровільно.
Вірус відповідає на це різноманітністю варіантів «корони», які ми називаємо COVID-19: поки лютували «альфа» (британський) та «дельта» (індійський) штами, з’явилися «мю» та «лямбда», а зовсім ексклюзивна версія коронавірусу - «омікрон» вражає саме щеплених осіб, незважаючи на їх «зелені» сертифікати.
І це логічний результат: дослідження у США показали, наскільки за кілька місяців знизилася ефективність вакцин проти COVID-19 (Cohn B.A. et al., 2021). Аналізуючи дані майже 800 000 ветеранів США, вчені встановили, що на початку березня, коли «дельта»-варіант почав поширюватися по країні, три вакцини приблизно однаково захищали від інфекції (до 90%), проте протягом наступних 6 місяців їх ефективність різко знизилася: у вакцинованих Moderna, у віці 65 років і старше, відзначали на 76% нижчий ризик померти від цієї хвороби, ніж у їхніх однолітків того ж віку, але невакцинованих. У щеплених вакциною Pfizer/BioNTech - на 70%, у вакцинованих Janssen ймовірність померти від COVID-19 була лише на 52% нижчою, ніж у тих, хто не був вакцинований – тобто, 50:50 (або помреш, або ні).
Чим на це відповіли ВООЗ та країни з просунутою демократією? Правильно – боротьбою з невакцинованими – їх вражають у правах, обкладають штрафами та позбавляють звичного життєвого укладу.
А що ж там Європейський суд з прав людини? ЄСПЛ, всі рішення якого для нас сакральні та є джерелом права на підставі Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", вже висловив свою позицію щодо обов'язковості вакцинації, а саме: наша поразка у правах, якщо ми не хочемо вакцинуватися, ніщо в порівнянні з правом суспільства (вакцинованих, для яких «невколоті» начебто небезпеки не представляють) не терпіти в своїх рядах таку бактеріологічну загрозу.
Медичний світовий уряд
Сучасний правовий світопорядок ґрунтується на трьох «китах»-концепціях: національного суверенітету та невтручання у внутрішні справи держав (Вестфальська система), балансу сил та колективної безпеки («європейський концерт») та поділу сфер впливу (Ялтинсько-Потсдамська система).
Проте, згідно з проектами «ковідних» міжнародних угод, держави делегують свої повноваження глобальним структурам типу ВООЗ, а їх головними фінансовими спонсорами стануть Світовий банк (СБ ще 2 квітня 2020 р. представив «Програму стратегічної готовності та реагування на COVID- 19»), МВФ (який фінансує розробку нових вакцин) та МБР.
Паралельно іде розробка єдиної міжнародної нормативно-правової бази боротьби з пандемією, чим займається створена ВООЗ, ООН та Інститутом права при Джорджтаунському університеті юридична лабораторія COVID-19 Law Lab, яка зібрала базу даних про всі локальні порядки, правила та заходи, введені в рамках боротьби з COVID-19 майже у 200 країнах.
1 грудня 2021 року, в останній день роботи Другої надзвичайної сесії Всесвітньої організації охорони здоров'я, було оголошено про початок переговорів про міжнародну Угоду щодо запобігання та контролю майбутніх пандемій (далі – «Пандемічна угода»).
Згідно з Проектом рішення, ВООЗ планує створити міжурядовий переговорний орган (МУПО) для підготовки та погодження проекту «Пандемічної угоди» (конвенції) та скликати її першу нараду не пізніше 1 березня 2022 року. Робочий проект документа має бути подано на розгляд другої наради МУПО не пізніше 1 серпня 2022 року, остаточно Пандемічна угода буде готова у травні 2024 року, в її основу покладено спеціальний «пандемічний звіт», опублікований ВООЗ 23 листопада 2021 року та «пандемічний путівник», опублікований 22 вересня 2021 року.
У цих документах, зокрема, закладені правові підстави для:
-
монопольних повноважень ВООЗ оголошувати про настання чергової «пандемії» - для цього у договорі має бути визначений термін «пандемія» та встановлено режим оголошення надзвичайної ситуації в галузі охорони здоров'я.
-
скасування принципу верховенства прав людини при настанні "пандемічних" режимів та обмеження прав профспілок;
-
наділення НКО, фінансових фондів та інших невизначених структур правом нарівні з державами брати участь у встановленні міжнародних законів;
-
обов'язок країн вимагати зовнішню допомогу у разі, якщо вони не справляються з пандемією самотужки.
Якщо Пандемічна угода отримає статус міжнародного договору, кожна держава-учасник буде зобов'язана узгоджувати національне законодавство, що так чи інакше стосується сфери охорони здоров'я, не зі своїми державними інтересами та суспільними цінностями, а з міжнародними зобов'язаннями.
Слід зазначити, що ми, як країна «молодої» демократії, ще не встигли прийняти постулат (закріплений у Конституції України), з яким народжуються десятки поколінь громадян країн «просунутої» демократії: права і свободи людини є найвищою цінністю і, відповідно, дотримання цих права і свободи є найвищим обов'язком держави. Визнання, повага і дотримання права і свободи особистості — обов'язок кожного, як і вимагати дотримання і поваги прав і свободи особистості, і боротися за ці права. Влада має слідувати праву, а не встановлювати його обмеження – проте, уряди країн, які сповідують зазначені цінності, наразі майже змагаються між собою, встановлюючи нові дискримінаційні заходи для своїх несвідомих громадян.
А регулюючий орган ЄC - Агенція з питань лікарських засобів заявила, що вводити бустерну дозу вакцини від хвороби COVID-19 треба вже через три місяці після отримання стандартних двох уколів. Що ж зробиш: «без рынка болезней не было бы и рынка лекарств - это та самая тайна Гиппократа, которую клянутся не выдавать врачи» (Виктор Пелевин, 2005р.).
Далі буде…
