З 18 травня ми починаємо жити по-новому - запрацює новий Закон № 3633 про мобілізацію - і всіх турбує питання: як він вплине на права та обов’язки військовозобов’язаних та їх роботодавців, а також які повноваження набувають працівники ТЦК та поліції в контексті реалізації нових «мобілізаційних» норм?
Дія військового стану продовжується – отже, і мобілізаційні заходи щодо військовозобов’язаних осіб триватимуть, і кожен з них, виходячи з дому, повинен мати з собою військово-обліковий документ, який потрібно пред’явити як на вимогу поліцейського, так і працівника ТЦК. Водночас затримувати військовозобов’язаного правоохоронці мають лише у випадку, якщо він перебуває в розшуку Національною поліцією (після складання адмінпротоколу його можуть направити до ТЦК, але самі працівники ТЦК за новим Законом повноважень до затримки особи не набувають).
Водночас спрощується система виконання рішень ТЦК – точніше вона відбувається за формулою «спочатку виконуй, а потім оскаржуй». Так, за словами нардепа О.Федієнка, у новому законі про мобілізацію прописані такі норми, що дозволяють ТЦК мобілізувати людину, не очікуючи на її апеляції: "Коли ТЦК буде звертатись до суду, то буде спрощена форма звернення, і суд одразу буде виносити рішення. Оскарження може бути потім, але людину вже мобілізують".
Стосовно права на фіксацію прикладів застосування працівниками ТЦК сили примусу щодо військовозобов′язаного, то фіксувати такі дії, як протиправні, можна, але публікувати – ні.
Можливо через поширення в мережі інтернет подібних роликів трапляються випадки вилучення у затриманих мобільних телефонів і, як наслідок, позбавлення їх права зателефонувати рідним. Але такі дії є незаконними, якщо телефон (власність затриманої особи) використовується за призначенням - як засіб зв′язку для повідомлення про її місцезнаходження.
Обов′язки щодо оповіщення: штрафи та відповідальність
Тепер повістки про мобілізацію можуть вручатися не лише за місцем проживання, але й на роботі, навчанні, на вулиці, в транспорті, а також у місцях громадського користування.
Законодавчо визначене поняття оповіщення: це доведення сигналів і повідомлень (директив, розпоряджень) до органів військового управління, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та населення про оголошення мобілізації, виклик громадян до ТЦК, а також вручення (надсилання) повісток громадянам.
Відповідно, уточнені обов’язки роботодавців стосовно оповіщення військовозобов’язаних працівників: тепер вони не тільки зобов’язані вести військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів із числа працюючих і надавати звітність з цих питань, а також забезпечувати своєчасне прибуття мобілізованих працівників, але й «забезпечувати своєчасне оповіщення і прибуття працівників… на збірні пункти шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів із подальшою компенсацією витрат за здійснення такого процесу з Державного бюджету, яка здійснюється не пізніше ніж через місяць після подання відповідного звернення у порядку, встановленому КМУ».
Кабміну належить визначити новий Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, зокрема, порядок оповіщення військовозобов’язаних, процедуру перевірки військово-облікових документів тощо.
Після прийняття Верховною Радою Закону № 3633, парламентарії прийняли ще низку законодавчих актів, спрямованих на реалізацію його положень, зокрема, це законопроект № 10379, який вносить зміни у Кодекс про адміністративні правопорушення (КпАП) та встановлює:
-
штраф від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нмдг), - 17 - 25,5 тис грн. за порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період (ст. 210 КпАП);
-
штраф від 2000 до 3500 нмдг – 34 - 59,5 тис грн для посадових осіб підприємств та організацій за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період (ст. 210-1 КпАП).
Але штраф не накладатимуть, якщо ТЦК має можливість отримати персональні дані з електронних державних реєстрів.
Нещодавно один із ТЦК виніс постанову про штраф жінки-«кадровика» Держстату на 5100 грн за те, що вона не забезпечила явку працівника в ТЦК - справу за її позовом №754/128/24 розглядав Деснянський районний суд Києва.
За повторне порушення правил мобілізації передбачена кримінальна відповідальність.
Важливо, що штрафи тепер можуть бути заочними: у ТЦК немає обов'язку складати протокол, на підставі якого виносить ухвалу про штраф - стаття 258 КУпАП доповнена положенням про те, що протокол за ст. 210 і 210-1 не складається, якщо порушення скоєно в особливий період і якщо особа не з'явилася в ТЦК без поважних причин або не повідомила причину неприбуття за повісткою.
17 травня Президент Володимир Зеленський підписав закон № 3562-ІХ (законопроект 10379).
Щодо оновлення даних у ТЦК, то військовозобов’язаним у військово-обліковий документ вклеюють штрих-код (VIN-код) - ідентифікаційний код, який Реєстр «Оберіг» автоматично присвоює зареєстрованій в ньому особі – дані «Оберігу» синхронізовані з іншими реєстрами: Держпраці, податкової служби, пенсійного фонду, реєстром водіїв і т.і.
Відповідно, якщо особа не оновила свої дані і не повідомила про зміну особистих даних (сімейний стан, стан здоров'я тощо) – ТЦК виносить ухвалу про штраф без протоколу.
Іншою санкцією є адміністративне затримання порушника правил ВО – законом № 3633 подовжені його строки: так, у випадках, необхідних для встановлення особи та/або з'ясування обставин порушення - до трьох діб.
А кримінальна відповідальність за ухилення від мобілізації настає, коли військовозобов'язаний не має права на відстрочку, пройшов військово-лікарську комісію, був визнаний придатним до служби та отримав "бойову повістку", але не з'явився без поважної причини.
Відповідно до ст. 336 Кримінального кодексу України, ухилення від призову на службу під час мобілізації карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.
16 травня у ВРУ зареєстрували законопроєкт №11260 про заміну санкції статті 336 ККУ за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації: замість ув’язнення на строк від 3 до 5 років в чинній редакції, пропонується встановити штраф від 51 000 до 85 000 грн або громадські роботи на строк від 160 до 240 годин, або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк від одного до двох років.
Відкритим залишається питання бронювання співробітників. 16 травня Мінекономіки скасувало наказ про бронювання працівників Favbet і Glovo (які Мінцифри визнало критично важливими на підставі трьох із семи критеріїв – відсутність заборгованості по ЄСВ, рівень зарплати й те, що вони є резидентами Дія.Сіті), а сам порядок бронювання, визначений постановою КМУ № 76, планується змінити.
Суди і люди
Визначити, наскільки однозначно та прозоро прописані нормативні новели мобілізаційного закону, дозволить лише практика його застосування. Але поки вона сформується, ми про неї можемо не узнати: 1 травня Комітет Верховної Ради з питань правової політики рекомендував до ухвалення законопроект №7033-д, яким пропонується закривати окремі відомості в Єдиному державному реєстрі судових рішень «у зв’язку із чутливістю цієї інформації в умовах війни».
Водночас правові позиції Верховного Суду з питань правозастосування тих чи інших положень мобілізаційного законодавства фактично мають силу імперативних норм і обов′язкові для застосування судами при розгляді справ відповідної категорії.
Згідно з ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Так, щодо підстав для звільнення військовослужбовця по догляду за членом сім′ї з інвалідністю, 24 квітня 2024 року Верховний Суд по справі 140/12873/23 постановив, що «наведена у Законі «Про військовий обов’язок і військову службу» підстава звільнення - у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю - є самостійною. При цьому, в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути в дружини (чоловіка)».
ВС визначив, що наявність у позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності (особи з ІІІ групою інвалідності в основному постійного догляду не потребують).
Тут варто зазначити, що законом № 3633 змінені відповідні підстави для звільнення військовослужбовців, і тепер, крім наявності інвалідності дружини (чоловіка, або іншого члена сім′ї, за яким більш нікому доглядати), має бути доведена необхідність здійснення догляду за ним. Зокрема, для особи з ІІІ групою інвалідності необхідність у догляді буде, якщо III група встановлена внаслідок відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Що ж до зазначених вище дискреційних повноважень, то вони надають суду право критично відноситись до певних нормативних приписів і розглядати їх у сукупності з іншими законодавчими нормами, які застосовуються до регулювання відповідних правовідносин.
Вироки щодо ухилянтів
Визначаючи вагомість певних життєвих обставин одного з ухилянтів у порівнянні з тяжкістю його злочину для суспільства, вітчизняна Феміда схиляється на користь інтересів останнього. Так, у постанові від 26 березня 2024 року по справі №159/4893/22 Верховний Суд вказав, що обставини, про які вказує у своїй касаційній скарзі захисник, а саме наявність у засудженого за ухилення від призову за статтею 336 КК як дитини, так і матері, яка хворіє, а також вагітність дружини та наявність позитивного висновку органу з питань пробації, згідно з яким виправлення засудженого можливо без позбавлення або обмеження волі, у цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення та не впливають на правильність призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, яке є мінімальним, а тому не свідчать про несправедливість такого покарання і його суворість.
Фабула справи така. Вироком Коломацького районного суду Харківської області від 3 квітня 2023 року чоловіка засуджено за ст. 336 КК за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, та покладено на нього обов`язки, передбачені у ст. 76 КК.
Однак вироком Харківського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, призначено чоловіку покарання за ст. 336 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Тобто, скасовано іспитовий строк і призначене реальне покарання.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що оскільки на території України введений воєнний стан, дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, а тому застосування інституту звільнення від відбування покарання не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинених нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Колегія суддів Верховного Сулу погодилась з такими твердженнями апеляційного суду, оскільки той «обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, обставини, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, як догляд за батьками похилого віку, в даному випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним злочину».
Аналогічно мотивована постанова ВС від 19 березня 2024 року у справі № 676/4559/22: «поведінка обвинуваченого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову».
Фабула спору така. Вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 квітня 2023 року ухилянта було засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі засуджений вказував, зокрема, на відсутність у нього прямого умислу ухилятися від призову на військову службу.
Він також вказав, що суди проігнорували його доводи про порушення процедури вручення йому повістки, яку йому було вручено передчасно, до проходження військово-лікарської комісії та при цьому у ній неправомірно було зазначено вже номер військової частини.
Відхиляючи доводи касаційної скарги, ВС вказав на такі ознаки протиправної поведінки засудженого, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Зазначимо, що наразі у КК міститься і стаття 337, яка передбачає окрему кримінальну відповідальність за ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів.
Так, 13 травня 2024 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області розглянув справу 303/3806/24 стосовно жінки із спеціальністю «Сестринська справа», яку обвинувачували за ч. 1 ст. 337 КК, тобто ухилення військовозобов`язаної від військового обліку після попередження, зробленого відповідним керівником ТЦК. Санкції даної статті: штраф від 5100 до 8 500 грн або виправні роботи на строк до одного року.
Перешкоджання законній діяльності ЗСУ
«Забезпечення мобілізаційної готовності є невід`ємною частиною законної діяльності Збройних Сил України», - наголосив у вироку від 28 березня 2024 року у справі № 167/279/24 Рожищенський районний суд Волинської області, затвердивши угоду про визнання винуватості від 06 березня 2024 року, укладену між прокурором Волинської обласної прокуратури та обвинуваченою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України громадянки України, а саме – перешкоджанні законній діяльності ЗСУ.
Судом встановлено, що в обвинуваченої виник та сформувався стійкий злочинний намір, направлений на вчинення кримінально караного діяння, що полягає у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань у особливий період, шляхом поширення інформації з використанням мобільного месенджера «Телеграм» про проведення мобілізаційних заходів з оповіщення військовозобов`язаних військового призову до ЗСУ у період дії воєнного стану в Україні.
Так, на виконання свого злочинного умислу, ця жінка, як адміністратор акаунта в месенджері «Телеграм» організувала забезпечення постійного функціонування сервісів і каналів та публікацію інформації про місця знаходження представників ТЦК, що здійснюють мобілізаційні заходи в області.
Зокрема, в месенджері «Телеграм» 23 березня 2023 року вона опублікувала повідомлення наступного змісту: «Бачили, де роздають? (адреси). Добавляйте друзів, знайомих». Таким чином вона розповсюджувала інформацію про місця та час вручення повісток громадянам військовослужбовцями ТЦК, чим досягла своєї злочинної мети щодо надання можливості уникнення особами призовного віку від призову на військову службу та перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період.
Цілеспрямоване поширення серед громадян України, які підлягають військовому обліку, призову, відомостей, зокрема в соціальних мережах через Інтернет, про місця фактичного проведення мобілізаційних заходів військовослужбовцями ТЦК, перешкоджає їх законній діяльності, визначеній ст. 1, 14, 33, 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки надає можливість громадянам України, які бажають ухилитися від виконання військового обов`язку, уникнути військового обліку та призову і створює перепони для встановлення мобілізаційного ресурсу держави, укомплектування ЗСУ та інших військових формувань у відповідності до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів.
Відтак, засуджена втрутилася в законну діяльність ТЦК та створила перешкоди, перепони в діяльності ЗСУ та інших військових формувань, що призвело до суспільно-небезпечних наслідків у вигляді нездійснення в повному обсязі у визначені терміни мобілізаційних заходів, встановлення мобілізаційного ресурсу держави, призову, укомплектування ЗСУ та інших військових формувань у відповідності до штатів воєнного стану, ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів, ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів.
Таким чином, вона вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 114-1 КК України, а саме: перешкоджала законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
На підставі цього суд визнав жінку винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.114-1 КК України та призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років і, на підставі ст. 75 КК України, замінив його випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки.
