За загальним правилом, коли оскаржуються акти органу державної влади, до переліку яких належить і оскаржуваний акт Президента України, національні суди в межах адміністративного судочинства мають проконтролювати, чи не є викладені в акті висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними; бездоказовими, необґрунтованими, незацікавленими або помилковими щодо фактів.
Суди повинні досліджувати такі акти, якщо їхня об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Водночас під час судового нагляду за такими актами суди не повинні виходити за його (судового контролю) межі, підміняти, розширювати предмет дослідження питаннями, які прямо не стосуються законності акта, що оскаржується, чи «виправдовувати» необхідність видання такого акта засобами, що в межах спору не основуються на Конституції та законах України.
Про це зазначила ВПВС у постанові від 2.03.2023 у справі № 9901/61/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109580902 , погоджуючись з висновком ВС, що закріплене в Конституції України право Президента України присвоювати вищі дипломатичні ранги не рівне його правоможності на скасування власного акта про присвоєння таких рангів, оскільки скасування власного акта про присвоєння рангу Надзвичайного і Повноважного Посла не є способом реалізації конституційних [і законних] повноважень глави держави.
Видання правозастосовного (індивідуального) акта глави держави не змінює (не нівелює) передумов його видання, які, своєю чергою, дозволяють Президентові України чи, приміром, за його дорученням Міністрові закордонних справ України доводити, що особа, якій присвоєно спеціальне звання, не мала права на таке присвоєння.
Благо у вигляді спеціального звання, що стало чиїмось персональним званням, може бути «відібраним», але таке «відібрання» можливе тільки на підставі закону та в судовому порядку.
