ВПВС в ухвалі від 12.01.2023 у справі № 910/17459/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/108480608 нагадала про вже сформулюваний висновок щодо критерію розмежування за юрисдикцією спорів про звільнення:
- за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України;
- до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).
При цьому законодавство містить також інші спеціальні положення щодо початку перебігу позовної давності (зокрема, у ст. 261 ЦК України). Однак наявність спеціального правового регулювання не свідчить про існування виключної правової проблеми та необхідність уніфікувати норми, що регулюють початок перебігу позовної давності.
Тому ВПВС повернула справу на розгляд ВС, оскільки дійшла висновку про відсутність виключної правової проблеми, яка полягає у неспіввідношенні загального законодавчого принципу про початок перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (п. 1 ч. 1 ст. 261 ЦК України), з унормуванням початку перебігу позовної давності у спорах про звільнення виключно з настанням подій - або вручення наказу про звільнення, або вручення трудової книжки (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).
