Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю. від 31.08.2023 р. по справі №686/9818/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113148117
Позивачка звернулась до суду із позовними вимогами до колишнього чоловіка - відповідача про поділ майна подружжя, вказавши, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі двадцять шість років, за цей час ними було набуто корпоративні права у трьох господарських товариствах, про поділ яких вони не можуть дійти згоди. Тому просила суд стягнути із відповідача половину внесених до Статутного капіталу цих господарських товариств грошових коштів у розмірі 59 250,00 грн.
Відповідач подав зустрічний позов, вказавши, що за час шлюбу сторонами було набуто право власності на три житлові квартири, нежитлову будівлю, торгівельне приміщення, а також корпоративні права у чотирьох господарських товариствах. Право власності на вказане майно зареєстроване за позивачкою і вона ж фактично користується ним. В зв'язку з цим просив суд визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ шляхом визнання права власності на нього за позивачкою, стягнувши з неї компенсацію ринкової вартості частини вказаного нерухомого майна у сумі 9 208 000,00 грн. та компенсацію ринкової вартості половини внесених до статутного капіталу товариств коштів у сумі 348 025 грн.
Судом першої інстанції первісний позов залишено без розгляду, через повторну неявку позивачки в судове засідання без поважних причин.
Зустрічний позов задоволено частково: визнано три житлові квартири, торгівельне приміщення та корпоративні права у чотирьох господарських товариствах спільною власністю подружжя, виділено вказане майно у особисту приватну власність позивачки та стягнуто з неї на користь відповідача компенсацію половину ринкової вартості вказаного нерухомого майна у сумі 9 208 000,00 грн. та компенсацію ринкової вартості половини внесених до статутного капіталу товариств коштів у сумі 348 025 грн.
Задовольняючи частково зустрічний позов відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що майно, яке зазначено у позові, є спільним сумісним майном подружжя, набутим за час шлюбу і за спільні кошти, тому підлягає поділу в рівних частках. Виходячи з цього та зі змісту позовних вимог, суд виділив спірне майно позивачці, стягнувши з неї іншому з подружжя половину вартості майна, припинивши на нього право власності відповідача.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд зазначив, що позивач не надав доказів наявності для поділу цього майна та набуття його за спільні кошти подружжя.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині поділу нерухомого майна скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, а саме у порядку поділу спільного сумісного нерухомого майна подружжя виділено у приватну власність відповідача житлову квартиру вартістю 3 730 140 грн., інші житлові квартири та торгівельне приміщення виділено у приватну власність позивачки, а також стягнуто з неї на користь відповідача різницю у вартості частки у спільному сумісному нерухомому майні подружжя у сумі 4 744 957,50 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виділення всього нерухомого майна в особисту приватну власність позивачки зі стягненням з неї на користь відповідача компенсації половини вартості майна є невірним, правильним є виділ однієї квартири відповідачу, а інших - позивачці.
Верховний суд погодився із рішенням апеляційного суду, залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, вказавши, що запропонований позивачкою поділ майна з урахуванням ідеальних часток (тобто по частині за кожним) є неефективним способом захисту, оскільки залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України, за відсутності окремої домовленості, фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.
Таким чином, враховуючи, що сторони у справі (колишнє подружжя) не домовилися про порядок поділу спільного майна, беручи до уваги, що все нерухоме майно зареєстровано на ім'я позивачки, яка ним фактично користується, та що саме вона є засновником і кінцевим бенефіціарним власником господарських товариств, апеляційний суд правильно виходив із кількості об'єктів нерухомого майна, фактичного користування цим майном, дотримання прав відповідача на житло, величини часток у спільному сумісному майні подружжя, необхідності того щоб такий поділ не зумовлював у співвласників потребу після судового рішення знову домовлятися про порядок поділу цього ж майна чи пред'являти позов. Враховуючи наведене, здійснити поділ майна подружжя без виплати одному із них компенсації іншим співвласником було неможливим.
