Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду:
1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права;
2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями;
3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту.
ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством.
Ураховуючи наведене, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/135235076 від 26.02.2026 у справі № 990SCGC/44/25 зауважила, що суворе застосування ВРП темпорального обмеження на оскарження рішень дисциплінарних органів без урахування зазначених причин пропуску строку на подання скарги є непропорційним щодо мети - забезпечення правової визначеності, що по своїй суті можна розцінити як таке, що суперечить суті права на доступ до суду в аспекті апеляційного оскарження рішення та створює формальні перешкоди для використання заявником доступних засобів правового захисту.
У конкретних обставинах цієї справи поведінка скаржника після проголошення оскарженого ним до ВРП рішення Дисциплінарної палати, зокрема, неодноразове звернення з заявами до Другої Дисциплінарної палати ВРП з проханням прискорити надсилання скаржнику її рішення в електронному або в паперовому вигляді для забезпечення можливості її оскарження, а також розумний проміжок часу між отриманням повного тексту рішення та поданням скарги на нього може свідчити про те, що скаржник вживав активних та послідовних дій, спрямованих на реалізацію свого права на доступ до правосуддя. Така поведінка, на переконання суду, може підтверджувати поважність причин пропуску встановленого Законом № 1798-VIII строку для звернення зі скаргою.
