ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571345 від 28.08.2024 у справі № 641/1334/23 дійшла висновку, що правовим наслідком подання працівником заяви про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення є ініціювання питання щодо припинення трудових правовідносин у коротший строк, ніж гарантований законом, що обумовлено об`єктивною безперспективністю подальшого працевлаштування.
У свою чергу право на скорочення двомісячного строку попередження працівника про наступне вивільнення не є безумовним, і роботодавець може відмовити в задоволенні такого клопотання працівника.
Скорочення такого строку є виправданим при об`єктивній безперспективності очікування працівника на подальше працевлаштування або у випадку безальтернативної відмови працівника на продовження трудових правовідносин на змінених умовах праці, тобто коли працівник відмовляється від продовження роботи на будь-яких посадах у зв`язку зі змінами в організації праці, про що доцільно вказати в його заяві про скорочення строку попередження про наступне вивільнення та звільнення його з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно у роботодавця є обов`язок запропонувати всі вакантні посади (з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору) працівникові, який подав заяву про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення.
Продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим у разі відмови працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) для припинення трудових відносин на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є визначальним.
Якщо ж дійсною підставою для звільнення є просто небажання сторін продовжувати трудові правовідносини (безвідносно до обставин змін в організації праці) або бажання працівника розірвати трудовий договір, то таке звільнення повинне відбуватися за п. 1 ч. 1 ст. 36 або ч. 1 ст. 38 КЗпП України відповідно.
