ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/130456948 від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20 вказала на необхідність розмежування поняття «право вимоги», «цесія» та «договір про відступлення права вимоги», нагадавши власний висновок, сформульований у п. 73 постанови від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21, про те, що відступленням права вимоги (цесією) є сам факт заміни особи в зобов`язанні. Цесія є не окремим самостійним договором, а правовим наслідком укладення договору про відступлення права вимоги.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, що має наслідком заміну сторони у матеріальних правовідносинах.
Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача.
Відповідно суд повинен надати оцінку саме наявності у кредитора права вимоги та його чинності (неприпинення) на момент подання заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Зокрема, суд має з`ясувати, чи не настали визначені законом чи договором підстави для припинення зобов`язання (наприклад, його належне виконання), що матиме наслідком відсутність у первісного кредитора права вимоги до боржника.
На відміну від перевірки дійсності та чинності самої вимоги, оцінка договору відступлення прав вимоги на предмет суперечності приписам законодавства під час вирішення судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача у виконавчому листі, сторони у справі) є обмеженою та має узгоджуватися з презумпцією правомірності правочину, закріпленою в ст. 204 ЦК України.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правочин визнаний недійсним), або - коли недійсність правочину прямо визначена імперативним приписом закону (у разі його нікчемності).
Під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може виходити за межі вирішуваного процесуального питання та констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним (недійсним згідно з приписом закону) або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.
Проте, суд повинен дослідити, чи не встановлено законом або договором заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.
Тому суд має перевірити дотримання сторонами умов договору відступлення права вимоги, а також дослідити, чи має стягувач (його правонаступник) реальну можливість звернути виконавчий документ до виконання з огляду на встановлені законом строки пред`явлення виконавчих листів до виконання.
