Чоловік звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону і зобов`язати прикордонну службу не чинити перешкод у перетині.
Вказав, що у 2019 році був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» як раніше засуджений до позбавлення волі за скоєння тяжкого злочину. Не є військовозобов`язаним та для постановки на військовий облік не підлягає. На його думку, станом на дату прийняття оскарженого рішення не існує жодної норми закону, яка б забороняла виїзд громадян чоловічої статі за межі України. Правила №57 не містять заборон на виїзд за кордон громадян України чоловічої статі, а лише зазначають категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України.
ТЦК зі свого боку, посилається на постанову Верховного Суду у справі №600/2520/22-а від 9.03.2023, в якій касаційний суд дійшов висновку про те, що факт зняття з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою для виїзду за кордон у період воєнного стану. Верховний Суд при прийнятті згаданої постанови вважав, що військовий квиток з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджуючим документом для перетину кордону.
ПОЗИЦІЯ СУДУ
Дотримання конституційних стандартів вимагає, щоб держава прийняла закони, що врегульовують питання обмеження гарантованих Конституцією прав та свобод особи, а не приймала підзаконні нормативні акти, якими «дозволяє» користуватися цими правами та свободами, до того ж лише окремим категоріям громадян України.
Так, суд зазначив, що спосіб нормативно-правового регулювання, коли питання обмеження виїзду громадян України за кордон унормовуються шляхом внесення змін в підзаконний нормативно-правовий акт та видання роз`яснень голови Держприкордонслужби України, суперечить Конституції та зобов`язанням держави за Конвенцією, оскільки за своєю суттю «такий підхід є поверненням до «дозвільного» порядку реалізації прав людини, що є частиною радянської парадигми».
На думку суду, наразі закони передбачають лише потенційну можливість обмеження свободи пересування громадян України на період дії воєнного стану, проте не запроваджують це обмеження безпосередньо. Крім того, жоден не визначає суті обмеження свободи пересування громадян України на час воєнного стану, тобто не пояснює, в чому саме таке обмеження полягає в забороні пересуватися поза певними межами (населеного пункту, району, області, державного кордону тощо), в необхідності отримати дозвіл на пересування поза певними межами, в тому числі на залишення України.
Крім того, суд вказав, що жоден із цих законів не визначає кола громадян, яким обмежено свободу пересування на період дії воєнного стану, із зазначенням об`єктивних та зрозумілих критеріїв, наприклад, відношення щодо військового обов`язку (призовник, військовозобов`язаний, резервіст тощо), стать, вік, професія тощо.
РЕЗУЛЬТАТ: Львівський окружний адміністративний суд у рішенні від 21.06.2024 року справа №380/26659/23, позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
Адвокат Роман Сімутін
