30 квітня 2026 року у справі № 153/732/25 Верховний Суд виправдав особу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 1 ст. 249 КК КК України.
Ямпільський районний суд Вінницької області вироком від 23 червня 2025 року засудив особу за ч. 1 ст. 249 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки та поклав обов`язки, передбаченіпунктами 1-3 ч. 2 ст. 59-1 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Задоволено цивільний позов управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області, постановлено стягнути з особи на користь держави 60 000 грн у рахунок відшкодування заподіяної шкоди.
Особу визнано винуватим у тому, що він 12 березня 2025 року в період із 16:30 до 18:21 умисно, протиправно, не маючи дозволу на вилов водних біоресурсів, за допомогою вудки з р. Русава в м. Ямполі Могилів-Подільського району Вінницької області виловив шість рибин виду «вирезуб причорноморський», який занесено до Червоної книги України, чим заподіяв істотну шкоду рибному господарству України в особі управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області на суму 60 000 грн.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2025 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Суди попередніх інстанцій установили, що особа 12 березня 2025 року умисно та протиправно за допомогою вудки з р. Русава виловив шість рибин виду «вирезуб причорноморський», який занесено до Червоної книги України, чим заподіяв істотної шкоди рибному господарству України.
Місцевий суд, з яким погодилася апеляційна інстанція, обґрунтував свої висновки показаннями: засудженого , який не заперечував, що перебував того дня на березі р. Русава в м. Ямполі, де рибінспектор і працівники поліції в нього вилучили рибу; свідка, котрий у судовому засіданні підтвердив, що особисто бачив, як обвинувачений вудкою виловив рибину з річки і поклав до своєї сумки, де він як рибінспектор виявив заборонені до лову рибини вирезуба причорноморського; свідка, який бачив обвинуваченого з вудочкою в руках, як той ховав рибу в пакет, при цьому не заперечував, що сам виловив рибу, у сумці обвинуваченого було приблизно шість чи сім рибин (вирезуб причорноморський та одна плотва); інших свідків, які на місці події, де більше нікого не було, виявили засудженого з вудочкою та шістьма червонокнижними рибинами в пакеті, той пояснював, що саме він виловив рибу, а на запитання, чи знав, що це червонокнижна риба, відмовчався, а також письмовими доказами: даними рапорту та протоколу огляду місця події від 12 березня 2025 року з відеозаписом і фототаблицями до нього, висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 24 квітня 2025 року № 295/25-25, довідки-розрахунку матеріальної шкоди, завданої рибному господарству України, від 20 березня 2025 року, DVD диску, протоколу огляду речей та документів від 24 квітня 2025 року, які визнав належними, допустимими, достатніми і такими, що поза розумним сумнівом доводять факт учинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Аналіз судових рішень свідчить про те, що суди зосередилися на дослідженні питання, чи є істотною шкода, завдана рибному господарству України, вилученням водних біоресурсів відповідно до матеріалів цього кримінального провадження.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК, характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює незаконність своїх дій (час, місце, способи вилову,вилов рідкісних видів), передбачає заподіяння істотної шкоди та бажає або свідомо допускає її настання. Тобто обов`язковою умовою є усвідомлення особою того, що вона займається саме незаконним промислом. Діяння, вчинені з необережності, не утворюють складу цього кримінального правопорушення.
Разом із тим, засуджений упродовж досудового розслідування і в суді наполегливо стверджував, що не мав умислу на риболовлю червонокнижної риби, а те що виловив, не ідентифікував із забороненим до лову видом, ба більше, він не усвідомлював незаконності своїх дій і про те, що виловив заборонену до ловлі рибу, дізнався від інспектора.
Сторона обвинувачення не надала суду належних і достатніх доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували умисел обвинуваченого на зайняття незаконним рибним промислом, а суд не пояснив у вироку, яким чином установлені ним обставини спростовують пояснення подій, надане засудженим під час судового розгляду.
Тому висновок суду про те, що обвинувачений усвідомлював незаконність своїх дій, передбачав заподіяння істотної шкоди виловом рідкісних видів риби і бажав або свідомо допускав її настання, не можна вважати безсумнівним.
Крім того, варто зауважити, що встановлення виду риби, особливо для обвинувачення у вилові рідкісних її видів, потребує спеціальних знань, проте у справі не було проведено відповідної експертизи, а суд поклався виключно на думку інспектора, який виявив засудженого на березі річки з уловом.
Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційних скаргах, чи були додержані судами першої і апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
Ураховуючи, що суди першої і апеляційної інстанцій не навели переконливих аргументів, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом за наявності неспростованих обставин, які підтверджують те пояснення події, що надала сторона захисту, Суд уважає, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню, вирок та ухвалу належить скасувати, а кримінальне провадження - закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).
