Правова позиція ЄСПЛ у справі «KATSIKEROS v. GREECE» від 21.07.2022, заява № 2303/19 https://cutt.ly/hVSWqNU
Батько дитини, народженої у фактичних шлюбних відносинах, скаржився, що національні суди встановили дуже обмежувальний графік побачень з його дочкою, не дозволивши йому налагодити з нею відносини.
За результатами розгляду цієї скарги, Суд зробив наступні висновки.
Потенційні відносини Заявника з його біологічною дочкою не підпадають під поняття "сімейного життя" за ст.8 Конвенції. Однак, в будь-якому випадку питання про те, чи є графік побачень Заявника з дочкою надмірно обмежувальним, стосується його "приватного життя".
Національні суди встановили обмежувальний графік побачень між Заявником та його дочкою. Зокрема, обмеження стосувались кількості годин та місця зустрічей, осіб, які мали бути присутніми в кімнаті. Що стосується причин, наведених національними судами для цих обмежень, вони посилалися на юний вік дитини, та той факт, що вона звикла до виключної опіки матері, а також відсутність близькості між Заявником і дитиною, оскільки Заявник вирішив не дотримуватися розкладу побачень, встановленого судом.
На думку Суду, причини, наведені національними судами, були доречними. Зокрема, вони ґрунтували свої висновки на найкращих інтересах дитини, визначених обставинами справи. У своїй аргументації вони дійшли висновку, що побачення Заявника з дочкою спочатку повинні бути обмежені, поки батько та дочка не почнуть знайомитися один з одним і поки не стане зрозумілою зацікавленість першого у формуванні стосунків із його дочкою. Як наслідок, обмеження, накладені на побачення Заявника з дочкою, не були настільки суворими, щоб завадити Заявнику створити міцні стосунки з нею, але дозволяли поступове встановлення зв’язку між ними. Також відповідні обмеження були поступово послаблені.
Національні суду досить ретельно розглядали справу, щоб встановити справедливий баланс між інтересами дитини жити у спокійній обстановці та інтересами Заявника частіше бачитися з дочкою.
Отже, процесуальні вимоги ст.8 Конвенції, були дотримані. Тому причини, наведені національними судами для виправдання втручання в приватне життя заявника, були доречними та достатніми для цілей п.2 ст.8 і що національні органи влади не перевищили межі своєї свободи розсуду. Відповідно, порушення ст.8 Конвенції у цій справі не було.
