Виселення співмешканців без надання іншого житлового приміщення з підстав систематичного нищення та псування житла власника або порушення правил співжиття
01 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 340/138/19, провадження № 61-16481св21 (ЄДРСРУ № 105505196) досліджував питання щодо виселення співмешканців без надання іншого житлового приміщення з підстав систематичного нищення та псування житла власника або порушення правил співжиття.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Норма ст. 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18).
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
У постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 569/1478/18 міститься висновок про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, як постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення:
а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення;
б) використання його не за призначенням;
в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.
Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне руйнування чи псування жилого приміщення (порушення правил співжиття), а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що зі змісту ст. 116 ЖК Української РСР не випливає, що особа обов`язково повинна бути притягнута до адміністративної відповідальності. Cистематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
Втім, у постанові від 27 жовтня 2021 року по справі № 128/2294/17 (ЄДРСРУ № 101179723) Верховний Суд дійшов висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.
Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
ВИСНОВОК:
Отже, для реалізації статті 116 ЖК УРСР в суді потрібно довести належними доказами факт систематичного руйнування чи псування жилого приміщення (порушення правил співжиття) відповідачем нерухомого майна + докази що заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, оскільки виселення з житла є втручанням в приватну сферу особи, порушенням права на повагу до житла.
