Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В. по справі №520/7767/19 від 04 жовтня 2023 р.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/114187334
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є квартиронаймачем житлового приміщення, яке належить до державного житлового фонду. У вказаній квартирі крім нього і членів його сім’ї, зареєстровано місце проживання відповідачів та їх дитини. Ні відповідачі, ні їх дитина у квартирі не проживають з 1994 року, мають інше житло, однак зніматись з реєстрації відмовляються, в зв'язку із чим позивач несе додаткові витрати на оплату комунальних послуг.
Відповідачі звернулися із зустрічним позовом, в якому просили вселити їх до спірної квартири та не чинити перешкод у її користуванням.
Рішенням суду першої інстанції первісний позов було задоволено та відмовлено у задоволенні зустрічного позову, оскільки позивачем доведено факт відсутності проживання відповідачів у житловому приміщення тривалий час без поважних причин.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким задоволенні первісного позову було відмовлено, зустрічний позов було задоволено.
Рішенням апеляційного суду мотивовано тим, що малолітня дитина обов'язково повинна бути зареєстрована разом з одним з батьків і зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини здійснюється виключно разом з одним із батьків.
Чинним законодавством України визначено, що місцем проживання дитини має бути місцем проживання її батьків або одного з них. Отже, зняття з реєстрації відповідача у спірному житлі позбавляє його неповнолітню дочку права на житло.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітня дитина набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивач не надав, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Доводи позивача про те, що відповідачі не сплачували за житлово-комунальні послуги не мають значення для вирішення спору, водночас спір щодо заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг може бути вирішено в іншій цивільній справі.
Верховний суд, скасував вказану постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення першої інстанції, вмотивував наступне:
Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які вказують на обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.
Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Верховний Суд зауважує, що вирішення позовних вимог про втрату права користування житловим приміщенням дитини відповідача залежить від з'ясування обставин втрати/збереження права користування житловим приміщенням відповідачем, батьком дитини. Право користування квартирою неповнолітньої дитини є похідними від права на це житло батька.
Враховуючи, що відповідачі мають інше постійне фактичне місце проживання, з народження малолітня дитина не проживала у квартирі, а лише мала формальне місце реєстрації, визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою не порушує право малолітньої дитини на житло.
