Вироком Слобідського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року особу засуджено за ч. 4 ст. 409 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнено особу від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення, процесуальних витрат та долі речових доказів.
Вироком Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року апеляційну скаргу прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону задоволено частково, а вирок Слобідського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2025 року в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким засуджено особу за ч. 4 ст. 409 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Колегія суддів Верховного Суду, переглядаючи вказаний вирок зазначила наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Однак, зазначена норма процесуального закону не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а положення ст. 349 КПК лише визначають обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Перелік обов`язкових обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначений в ст. 91 КПК. Крім інших, підлягають доказуванню обставини кримінального правопорушення, що обумовлюють його кваліфікацію, як об`єктивні: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, інші обставини вчинення кримінального правопорушення), вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (п. 1, 3 ч. 1 ст. 91 КПК); так і суб`єктивні: винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК).
У відповідності до ч. 4 ст. 349 КПК допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 та ст. 381 цього Кодексу.
Водночас повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.
Якщо хоча б одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, то ця обставина має бути досліджена під час судового розгляду, що не виключає можливості застосування ч. 3 ст. 349 КПК до інших обставин, які не оспорюються.
Відповідно до звукозапису судового засідання від 22 жовтня 2025 року, під час судового розгляду на запитання головуючого судді обвинувачений повідомив, що йому зрозуміла суть пред`явленого обвинувачення, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення він визнає.
Після з`ясування думки прокурора щодо порядку та обсягу дослідження доказів, головуючим суддею роз`яснено обвинуваченому наслідки розгляду кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, зокрема, роз`яснено, що за таких обставин вирок суду можливо буде оскаржити лише в частині виду та розміру призначеного покарання, а також в частині кваліфікації його дій.
Однак, вже в ході безпосереднього допиту на запитання прокурора обвинувачений повідомив, що він фактично не ухилявся від несення обов`язків військової служби, оскільки має серйозні травми, які отримав під час участі у бойових діях та до кінця не вилікувався, у зв`язку з чим отримання зазначеного висновку ВЛК сприяло списанню його з військової служби за станом здоров`я, проте не вважав наданий до військової частини висновок підробленим.
Зазначені показання обвинуваченого свідчать про те, що свою вину він визнав частково лише щодо обставин отримання та надання до військової частини висновку ВЛК, проте заперечив об`єктивну і суб`єктивну сторони кримінального правопорушення, про які зазначено в обвинувальному акті, а саме ухилення від несення обов`язків військової служби шляхом іншого обману, який полягав у поданні документу, який давав підстави для звільнення з військової служби.
Незважаючи на такі показання обвинуваченого, судом не з`ясовано питання щодо можливості зміни порядку дослідження доказів у справі, а у подальшому суд розглянув кримінальне провадження у спрощеному порядку, обмежившись, окрім допиту обвинуваченого, лише дослідженням доказів, які характеризують його особу, після чого оголосив перерву для підготовки учасників кримінального провадження до судових дебатів, а у подальшому ухвалив вирок, у якому послався на доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому дій фактично без встановлення обставин під час судового розгляду, які, з огляду на положення ст. 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, але були заперечені обвинуваченим під час його допиту.
Колегія суддів не може погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки вона суперечить приписам ст. 349 КПК, що свідчить про недотримання судом вимог кримінального процесуального закону.
Постанова ККС ВС від 20 серпня 2026 року у справі № 641/4348/25.
