Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство

Дата: 12.02.2024 09:55

Правомірність нараховування боржнику зобов`язань щодо сплати податків і зборів після відкриття провадження у справі про банкрутство

27 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/3085/17, адміністративне провадження № К/990/34813/23  (ЄДРСРУ № 115982522) досліджував питання щодо правомірності нараховування боржнику зобов`язань щодо сплати податків і зборів після відкриття провадження у справі про банкрутство.

На момент розгляду справи діяв Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII), який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Аналогічне тлумачення викладене в  ст. 41  Кодексу  України  з  процедур  банкрутства.

Окрім цього, частиною 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

У частині третій статті 19 Закону № 2343-XII встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій та не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 2343-XII під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Так, частиною п`ятою цієї статті Закону № 2343-XII передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, з-поміж іншого, на вимоги поточних кредиторів.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2343-XII поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Отже, встановлене наведеними правовими нормами зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Наведене тлумачення норм, якими встановлено правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 р. у справі № 916/4181/14 вказав, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалено рішення про визнання його банкрутом, має право на легітимне очікування бути звільненим від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після винесення постанови про визнання боржника банкрутом.

Звільнення від обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 59 КУзПБ), що, своєю чергою, зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності в нього не виникатимуть додаткові зобов'язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають учинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

З дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в нього не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахованих за період після визнання боржника банкрутом, оскільки змістом положень ч. 1 ст. 59 КУзПБ передбачено підставу для припинення обов'язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Самостійне подання ліквідатором звітності до податкового органу не є винятком із цього правила (п. 10.1 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/4181/14).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.001540 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за нормою статті 19 Закону № 2343-XII введення мораторію на задоволення вимог кредиторів зумовлює зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань.

Суд касаційної інстанції у зазначеній постанові дійшов висновку, що ключовим елементом цієї норми є тлумачення умови «термін виконання яких настав до дня введення мораторію». Розуміння змісту наведеного визначення має наслідком визначення заборгованості поточною чи конкурсною.

Колегія суддів також уважає, що слід урахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19: при визначенні статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника.

Зважаючи на викладене, при визначенні статусу кредиторських вимог контролюючого органу необхідно враховувати саме період виникнення грошового зобов`язання платника податків, а не дату виявлення контролюючим органом заборгованості (дату прийняття податкового повідомлення-рішення).

Виявлені за результатом проведення заходу податкового контролю факти порушення боржником норм податкового законодавства щодо належної та своєчасної сплати податкових зобов`язань мали місце, тобто виникли, до відкриття провадження у справі про банкрутство а та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому є конкурсними, а не поточними. 

Таким чином, у справі про банкрутство, з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється законодавством про банкрутство та враховуючи вимоги статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, у визнаного судом боржника банкрутом не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.  Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14.08.2019 у справі № 913/412/16.

ВИСНОВОК: 

Верховний суд наголошує, що уведений мораторій зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли до дня введення мораторію, а отже, і припиняє заходи, спрямовані на їх забезпечення.

Таким чином, контролюючий орган не може після відкриття провадження у справі про банкрутство нараховувати штрафні санкції за порушення виконання грошових зобов`язань, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство.