02 лютого 2026 року ЄСПЛ виніс рішення у справі Salvador Coutinho dos Santos Amado v. Portugal.
Заявник є портульським суддею з 2006 року. Він був підданий процедурі перевірки, після якої Вища рада правосуддя (ВРП) у 2018 році вирішила присвоїти йому «низьку» професійну оцінку та тимчасово відсторонити його від виконання обов'язків до завершення автоматично розпочатого дисциплінарного провадження.
На основі звіту про перевірку, підготовленого дисицплінарним інспектором, ВРП відзначила недоліки у його діяльності, зокрема, прогули між 2013 і 2017 роками, а також низьку продуктивність. ВРП вважало, що неодноразова відсутність заявника на робочому місці заплямувала репутацію суду, до якого його було призначено, та спричинила перенесення слухань, на які були викликані свідки та адвокати. Далі було встановлено, що продуктивність заявника була низькою.
Заявник оскаржив це рішення до Верховного Суду, стверджуючи, що «низькьий» рейтинг, присвоєний йому, був непропорційним. Він стверджував, що низька продуктивність спричинена накопиченням обов'язків, що виникли в результаті допомоги, яку він надав колезі судді, і що умови в суді були не такими, як суддя дисципілнарний інспектор зазначив у своєму звіті. Верховний Суд відхилив скаргу судді.
Щодо застосування статті 6 Конвенції, Європейський Суд з прав людини зазначив, що скарги, подані до Суду, стосуються виключно процедури перевірки, проведеної стосовно заявника дисицплінарним інспектором, призначеним ВРП з метою оцінки його професійної діяльності. Вони не стосуються дисциплінарного провадження.
Він зазначає, що професійна оцінка не поставила під сумнів право заявника виконувати обов'язки судді. Однак, вона, ймовірно, мала наслідки не лише для його кар'єрного зростання, але й для його професійної мобільності. Крім того, на момент подій «низька» оцінка автоматично тягнула за собою тимчасове відсторонення судді, якого оцінювали, та порушення провадження, спрямованого на визначення його можливості далі здійснювати правосуддя. Хоча тимчасове відсторонення не було санкцією, воно, тим не менш, було аналогом запобіжного заходу, що застосовувався в силу закону. Запобіжний захід дійсно мав конкретні наслідки для виконання заявником своїх обов'язків судді.
Національне законодавство не перешкоджає суддям звертатися до суду та дозволяє їм оскаржувати рішення ВРП у Верховному Суді.
З цього випливає, що стаття 6 застосовується в цій справі в її цивільному аспекті.
Щодо провадження у Верховному Суді, ЄСПЛ не бачить підстав ставити під сумнів спосіб, у який Верховний Суд розподілив тягар доказування у цій справі, враховуючи питання, порушені заявником перед ним. ЄСПЛ вважає, що ніщо не заважало заявнику подати додаткові докази.
Щодо відсутності публічного слухання, ЄСПЛ зазначив, національний суд покликався на статистичні та службові звіти, що містяться у звіті про перевірку, підготовленому дисциплінарним інспектором. Заявник не подавав клопотань про виклик свідків. З огляду на питання, подані на його розгляд, ЄСПЛ визнав, що Верховний Суд мав усі необхідні матеріали справи. Заявника було заслухано двічі під час процедури перевірки у ВРП, Верховний Суд не мав підстав призначати слухання за власною ініціативою. Заявник не просив про усне слухання, хоча мав можливість зробити це. Тому можна обґрунтовано вважати, що він відмовився від свого права на публічне слухання в Верховному суді.
Щодо питання про те, чи був достатнім перегляд справи Верховним Судом, ЄСПЛ зазначив, що Верховний Суд взяв до уваги докази, на яких ґрунтувалася загальна оцінка роботи заявника. Заявника вже було притягнуто до відповідальності за прогул, а тому призначений йому рейтинг не може вважатися непропорційним.
ЄСПЛ вважає, що оцінка Верховного Суду не є ні свавільною, ні явно необґрунтованою, вона є належним чином обґрунтованою. Таким чином, заявник скористався судовим переглядом у достатньому обсязі з огляду на питання, які він порушив у Верховному Суді.
Отже, провадження у Верховному Суді не порушило право заявника на справедливий суд. Таким чином, порушення статті 6 § 1 Конвенції не було.
