Рішення ВС у справі № 390/25/22 від 20.01.2025 https://t1p.de/cq9v4
Касант вважав, що несплата відповідачем емфітевтичної плати свідчить про істотні порушення умов договору, а відтак є підставою для для розірвання договору.
КЦС ВС не підтримав позиції касанта та вказав, що по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень ст.412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом.
Загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені у ст.141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як права речового, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису.
Самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме.
Таким чином, належним способом захисту прав особи у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі.
