Дискусії навколо Національного кешбеку і банківської таємниці у публічному просторі виникають через перетин двох ключових інтересів: державного прагнення до фінансової прозорості та бажання громадян захистити свої персональні дані.
Національний кешбек як інструмент стимулювання безготівкових розрахунків став символом ширшої проблеми — недостатньої довіри до фінансових установ та держави, особливо щодо обробки і використання даних про приватні транзакції. Громадяни сприймають участь у таких програмах як ризик можливого розширення державного фінансового моніторингу під виглядом кешбек-ініціатив, що викликає побоювання щодо непрозорості використання цих даних.
Про це зазначив керуючий партнер АО «ВІННЕР ПАРТНЕРС», адвокат Сергій Литвиненко.
Від додав, що головною причиною дискусій є не лише потенційні загрози конфіденційності, але й нерозуміння чітких меж обробки даних. Люди бояться, що зібрані фінансові дані можуть використовуватися поза межами програми для інших цілей — від маркетингу до контролюючих ініціатив. Цей страх посилюється недостатньо прозорою комунікацією з боку банків і держави, а також історичними прикладами зловживання персональною інформацією.
"Таким чином, обговорення Національного кешбеку — це не просто питання банківської таємниці. Це показник ширшого запиту суспільства на більшу прозорість, добровільність і гарантії захисту прав споживачів у будь-яких державних чи фінансових ініціативах", - зауважив Сергій Литвиненко.
В свою чергу керуючий партнер і засновник Адвокатського об’єднання «Дісп’ютс», адвокат Дмитро Чугуєнко надав власний коментар щодо цього питання.
Зокрема, він виділив декілька важливих моментів:
1. Питання банківської таємниці визначається приписам ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею є - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Порядок розкриття банківської таємниці визначається приписами ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Так, частина перша вказаної статті, визначає вичерпний перелік підстав для розкриття банківської інформації. Такий перелік є доволі об’ємним, що може свідчити про те, що банківська таємниця не є абсолютним поняттям, та може розкриватись фізичним особам підприємствам, установам, організаціям будь-яких форм власності за наявності певних підстав.
Більше того, у переважній кількості випадків, клієнти банків під час укладання договору приєднання, самі того не усвідомлюючи, надають згоду на розкриття банківської таємниці.
Таким чином, у даному випадку, розкриття банківської таємниці – не є чимось надзвичайним в контексті даної ситуації.
2. Більш цікавим у даній ситуації є обсяг розкриття банківської таємниці.
Відповідно до умов заяви про приєднання, клієнт надає згоду на розкриття інформації:
«…щодо платіжних операцій за всіма чинними поточними рахунками з емісією Платіжної картки та зокрема за поточними рахунками з емісією Платіжної картки, які можуть бути відкриті Клієнтом у майбутньому, третім особам, що визначені в Постанові КМУ в межах і в обсязі, необхідному для виконання Постанови КМУ та умов цього Договору.»
Разом з тим, вказаний обсяг рахунків, у даному випадку визначається конкретно банком.
Так, пп.2 п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2024 р. № 952 Про реалізацію експериментальних проектів у рамках Всеукраїнської економічної платформи “Зроблено в Україні” (надалі – Постанова), «Для участі в експериментальному проекті покупцю необхідно надати дозвіл на надання інформації для забезпечення дотримання положень Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо банківської таємниці, згоду на передачу інформації про платіжні операції з обраних поточних рахунків до інформаційної системи для надання електронної публічної послуги “Національний кешбек” за формою, визначеною уповноваженим банком, та дозвіл на обробку персональних даних.»
Разом з тим п. 19 Постанови містить приписи, якими зазначається:
«Уповноважені банки на підставі договорів про інформаційну взаємодію з Мінекономіки передають щоденно відомості до інформаційної системи про всі платіжні операцій за всіма обраними покупцями поточними рахунками, щодо яких ними надано дозвіл на надання інформації для забезпечення дотримання положень Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо банківської таємниці.»
З цього можемо зробити висновок, що банк вимагаючи розкриття банківської таємниці щодо всіх наявних рахунків та рахунків у майбутньому фактично позбавляє клієнта права вибору щодо конкретного рахунку.
Щодо передачі даних, то виходячи зі змісту Постанови дані передаються до Мінекономіки, Мінцифри та ДПС.
3. Враховуючи тенденцію рішень які приймаються органами державної влади та вектор розвитку політики в частині фінансового та податкового контролю за громадянами можемо припустити, що перелік органів які отримують інформацію від уповноважених банків, може бути розширений.
Обсяг же самої інформації жодним чином не обмежений. Це інформація про всі платіжні операції по рахунку, що включає в себе не тільки покупки, а й будь-які інші витрати та надходження на цей рахунок.
Тобто, все включено і більше вже не може бути.
