Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб.
Законодавством про банкрутство (зокрема, ст. 7 КУзПБ) розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.
Зважаючи на це ВПВС в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/107140913 дійшла висновку, що спір про недійсність правочину, який має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства, є таким, що повинен вирішуватися судом, який розглядає справу про банкрутство та у межах провадження у справі про банкрутство відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ.
Такий розгляд сприятиме дотриманню принципу процесуальної економії, реалізації механізму повернення боржнику незаконно виведених коштів відповідно до частини третьої статті 42 КУзПБ, який застосовується як наслідок учинення недійсного правочину у процедурі банкрутства, незалежно від того, ким із учасників провадження у справі про банкрутство ініційовано визнання правочину недійсним (кредитором чи арбітражним керуючим), та встановленню у повній мірі добросовісності дій сторін правочину у контексті дотримання правил конкурсної процедури щодо колективного задоволення вимог кредиторів боржника з урахуванням приписів статей 3, 13 ЦК України щодо добросовісності дій сторін.
