Участь адвоката у спілкуванні з представниками преси майже завжди створює більше неприємностів, ніж переваг.
Попри поширене уявлення про те, що публічність допомагає захисту, на практиці медійна активність нерідко шкодить як клієнту, так і самому адвокату.
Кримінальний процес є сферою доказів, процесуальних рішень і юридичних аргументів, а не інформаційних шоу. Будь-яка спроба перенести захист із залу суду в медіапростір поступово перетворює адвоката з процесуального захисника на коментатора подій.
Представники преси зазвичай не зацікавлені у повному та юридично точному викладенні позиції сторони захисту. Їх метою є інформаційний ефект, емоція, конфлікт або гучна дія. Саме тому навіть обережний коментар адвоката може бути вирваний із контексту, скорочений або поданий у викривленому вигляді. Адвокат фактично втрачає контроль над власними словами, а будь-яке публічне висловлювання починає жити окремим життям у медіапросторі.
Окремою проблемою є те, що публічні заяви шкодять самій стратегії захисту. Адвокат, який активно коментує справу журналістам, передчасно розкриває позицію захисту, оцінку доказів або майбутні процесуальні дії. Це дає процесуальним опонентам можливість підготуватися, змінити тактику або нейтралізувати аргументи ще до їх офіційного оголошення у суді. Інколи надмірна публічність фактично позбавляє захист елементу процесуальної несподіванки. Не менш важливим є і психологічний аспект. Суд, прокурор та слідчий можуть сприймати постійну медійну активність адвоката як форму тиску або спробу перенести вирішення справи з процесуальної площини у політичну чи інформаційну. Це не покращує становище клієнта. Навпаки, у деяких випадках надмірна публічність провокує додаткову конфронтацію та емоційність у процесі.
Крім того, адвокат повинен пам’ятати про професійну етику та адвокатську таємницю. Навіть ненавмисне розкриття деталей справи може завдати шкоди клієнту. Іноді адвокат, прагнучи продемонструвати активність або професійну позицію, фактично починає працювати не на інтереси довірителя, а на власну публічність.
У такій ситуації виникає небезпечне зміщення акценту: медійний образ адвоката поступово починає переважати над самим захистом.
Безумовно, існують виняткові ситуації, коли публічність є необхідною — наприклад, у справах із очевидними порушеннями прав людини або значним суспільним інтересом. Проте навіть у таких випадках інформаційна стратегія повинна бути вкрай виваженою та контрольованою. Загалом же головне місце захисту — це не телекамера і не інтерв’ю, а матеріали справи та судове засідання.
