Розпад СРСР, проголошення Декларації про державний суверенітет України, зовнішньо-політичний курс держави, напад Росії, післявоєнна відбудова країни.
Про ці та інші теми кореспондент Віталій Гузій в інтерв’ю ресурсу «ПОРАДИ ЮРИСТА» поспілкувався з видатним політичним та державним діячем, двічі Головою Верховної Ради України, Головою Соціалістичної Партії України (з 1991 по 2012 роки) Олександром Олександровичем Морозом.
Віталій Гузій: Ви, будучи одним зі свідків та в якійсь мірі являючись причетним до розпаду СРСР, як вважаєте, який головний чинник обумовив розпад цієї держави? Після якого моменту існування СРСР як єдиної держави, а потім як Союзу окремих держав, стало остаточно неможливим?
Олександр Мороз: Моя участь у припиненні існування Союзу доволі уявна, а безпосередньо причетні до розвалу передусім Горбачов, Яковлєв та інші. Згодом приєднався до цього Борис Єльцин, який хотів бути одноосібним лідером в країні. А причин розпаду було багато.
Я в останні роки існування СРСР був на партійній роботі і бачив ситуацію зсередини – з боку структури, яка власне керувала державою, тому мені здається, що зсередини були відніші причини, про які я хотів би сказати.
Перша, і я вважаю найважливіша причина, це бездарність керівництва країни, відсутність практичного досвіду та знання економіки. Я маю на увазі і Горбачова і тих, хто був біля нього. Там не можна було знайти людину, яка б могла конкретно відповідати на питання, які хвилювали людей.
По-друге, це ідеологія, яка була підготовлена для диктаторського управління, для диктаторської держави і свою функцію вона певним чином виконувала саме в такому сенсі.
Але після того, як з'явилися перші ознаки демократії, то виявилося, що те, що офіційно проголошується із партійних каналів і стосується нібито, предмету ідеології, воно людьми не сприймається. Вони були байдужі до того і жили своїм життям, а держава – своїм.
Стверджуючи про третю причину, то безперечно не можна не сказати про агентів впливу, які працювали. Зокрема, Яковлєв, Шеварнадзе і багато інших, які в умовах послаблення цензури, почали активно критикувати управління, керівництво партії, тощо.
Четверта причина розпаду СРСР - це недолуга система влади.
Називалося це нібито влада народу, народовладдя, а нічого подібного не було. Звичайно, відбиралася партія за принципом «Люди перевірені, кращі із суспільства», але фактично 10-та частина суспільства обирала собі керівництво, яке і керувало державою. Таким чином вирішувалося питання за весь народ, його 10-тою частиною. Тим паче, керівництво жодного разу не обиралося демократичним шляхом, це все були інтриги, домовленості і т.д.
П'ята причина - це адміністрування в економіці, централізація управління і так далі.
Я хочу сказати, що якраз на той момент недоліки в економіці давали змогу людям критично ставитися до того, що діється довкола. Я знаю, що був, наприклад, штучно створений дефіцит продуктів і мені говорив про це колишній прем'єр-міністр Союзу, але в Києві, наприклад, продуктів вистачало. Все це наслідки централізації, тому що частину економіки, виробництва і, найперше, соціальних послуг, треба було відпустити.
Ще один важливий фактор – це колосальний бюрократизм в системі управління. За все відповідав та керував нібито апарат партії, але в економіці, наприклад, він був як спостерігач. А безпосереднє управління в економіці велося іншими зусиллями і, наприклад, обласні ради, які при цьому існували, які нібито представляли волю народу, вони також до того відношення мали дуже відносне.
Тому адміністрування в економіці – це взагалі недопустима річ. Або, якщо мова йде про надмірну централізацію.
Наступний факт - зайва плановість.
Був страх в державі та в управлінні відпустити на самостійне плавання в економіці суб'єктів найпершого агропромислового комплексу. Я з цього приводу багато разів говорив, що найкраще підготовлений суб'єкт ринкової економіки – це було господарство в селі. Бо воно мало замкнутий цикл, давало продукцію, але розпоряджатися цією продукцією йому не дозволяли.
І крім того, існували колосальні відмінності між АПК і промисловим виробництвом. На бензин, на техніку, на все інше ціни неспівмірні були із можливостями господарства. І тому весь час продовжувалася та лінія, яка ще під час створення колгоспів, під час сталінського правління вела до того, що люди не мали ініціативи, не було можливості себе проявити і не було залежності від того, як ти працюєш.
Наступна причина краху СРСР - це нав'язування недолугої доктрини про неефективність державної власності. Оця байка про те, що ринок все відрегулює. Я казав про те, що сьогодні ми є країною, у якої система економіки — це капіталізм периферії, а є капіталізм центру, куди входить приблизно мільярд населення, зокрема, це країни-сімки. Вони створили умови економічних взаємин, які дають їм можливість стабільно вести економіку до зростання, а для цього використовуються інститути такі, як МВФ, Світовий банк, Всесвітня організазація торгівлі та інші.
Ще один чинник - це абсолютно надмірна лібералізація, що стало остаточним фактором припинення існування Союзу та призвело до ГКЧП. Це авантюра, зроблена Горбачовим і іншими.
Я добре пам'ятаю той час. Я підготував заяву від ЦК Компартії України, заніс до першого секретаря і сказав, що треба виступити зараз з такою заявою, відмежуватися від цих авантюр, бо Горбачов до цього причетний і він один із організаторів тієї справи.
Це на мою думку вичерпний перелік причин розпаду СРСР.
Віталій Гузій: А чому Захід не хотів розпаду Радянського Союзу? Як відомо з відкритих джерел там побоювались міжетнічного конфлікту, як в Югославії та неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї. Які б ще ви, можливо, назвали аргументи?
Олександр Мороз: По-перше, Заходу було вигідно мати справу з Союзом, оскільки так розвивалася економіка, тому що експорт був сировинний. Деревина, вугілля, метал і енергоресурси – це те, що потрібно було для економіки Заходу. І ризикувати цим вони не хотіли.
По друге ви правильно назвали ключову для політиків проблему – це управління або власність на ядерну зброю. З цього приводу там вже багато наслідків можна навести, які я знаю, в деталях, але це вже інша тема.
Віталій Гузій: При розпаді СРСР ключові держави, співзасновники СРСР, учасники Біловіжської угоди – Росія, Білорусь, Україна, начебто в рівних умовах стартували в своїх демократичних намірах. В Росії та в Україні чимось були схожі процеси встановлення ринкової економіки, олігархізації, але чому в Україні збереглася більш конкурентна політична система, ніж в Росії та Білорусі. Чому Росія та Білорусь прийшли до авторитаризму, а потім і тоталітаризму?
Олександр Мороз: На привеликий жаль, але різниця є і помітна. Оскільки в нас було президентів і урядів значно більше ніж в них. Хоча, відносно урядів, це не стільки перевага, як брак досвіду роботи.
А в інших моментах я скажу так, у нас система влади і в Союзі, і в республіках була введена ще ханом Батиєм – централізація абсолютна, вся влада в керівника, як він скаже так буде, і керівник ніби як від Бога. Так от ця система була починаючи від володіння територією Ордою, під час різних царів, імператорів, генеральних секретарів і збереглася до президентів.
Особливо це було характерно для Росії та середньоазіатських республік. Виняток я беру щодо країн Балтії, бо вони пізніше були приєднані до Союзу силою і мали інші традиції, а Україна відрізнялася. Чому?
Тому що іго в Україну прийшло пізніше, десь на 150 років, і то прийшло від Москви, а не від Орди. І тут були традиції, прагнення до свободи, волі і існування, скажімо, Запорізької чи Козацької держави, де інші були умови формування влади і так далі. І це збереглося у традиціях українців в їх боротьбі за незалежність, за свободу, за право виражати свою думку.
Тому, коли ми писали Декларацію про державний суверенітет, ми це все врахували і Декларація закладалася як основа Конституції, тому в цьому і полягає різниця в організації управління і відсутності диктатури, як такої. Тобто це різниця встановлення політичних систем у сучасній Україні і Росії, вона зумовлена соціальною культурою, історичним підґрунтям, ментальністю людей.
Ви зверніть увагу, що цю обставину у Москві дуже відслідковували, вони про це знали. Хто міг нести хвилю свободи? - представники інтелігенції, літератори і так далі. Чому більше 230 літераторів з 1932 по 1937 рокі було розстріляно, знищено? Вони знали, хто формує такі настрої там, у Москві. А там була організована абсолютна диктатура рідкісної якості, як була організована при Сталіні зусиллями, зокрема, КДБ. І це все переносилося повністю на Росію і сприйнято їхнім населенням, тому що вони звикли до того, що так було завжди, що є начальник, от тут повинна бути тверда рука і тому подібне. Тому це одна із основних причин.
Для середньоазіатських республік це взагалі було природньо. Тому клани, тейпи і так далі, це все відродилося по-новому. Я не буду кидати камінь у чужий город, але всі це знають. Особливо Туркменістан, Узбекистан, Киргизія...
Тому я вважаю, що це і є причиною того, що ми відрізнялися певним чином.
Віталій Гузій: Тобто це мало вираз в тому, що, наприклад, не вдалося Кучмі стати в третій раз президентом, що були у нас два Майдани?
Олександр Мороз: Обрані президенти, всі, до речі, намагалися зламати цю систему, встановити авторитарне управління. Всі. І в чому справа? Вони вийшли з цієї системи.
У Кравчука, наприклад, це не проявлялося чітко, бо він, як сам признавався, в тому не розбирається, скажімо, в управлінні, в економіці і тому подібне. Коли я став головою Верховної Ради в 1994 році, я прийшов до нього, а тоді вже була «чехарда» з прем'єром, зокрема той же Кучма, ставши прем'єр-міністром і пробувши там приблизно рік довів інфляцію до 10 тисяч процентів, а потім записав собі в заслуги, що він прийняв Україну, в якої була така інфляція і яку він нібито поборов. Але ти ж її створив, цю інфляцію, по-перше.
А по-друге, він відразу добивався права видавати декрети. До речі, 12 чоловік у парламенті виступали проти цього. Я в тому числі.
Не можна цього було робити, тому що є функції законодавчі - це парламент, є виконавчий орган - кабінет міністрів, є судові органи, і вони, скажімо, частина однієї влади, але різні функції і їх перемішувати не можна. Мені довелося потім десь три роки витратити на те, щоб те, що було оформлено декретами, вирівняти і поставити на законодавчу основу. Дуже складна тема.
Складна і абсолютно непотрібна проблема, яка показала недолугість таких підходів. Тому інститути президента якраз і боролися проти правил передбачених в Конституції і до чого це призвело? У нас сьогодні паралізований парламент, він не функціонує, як законодавчий самостійний орган.
Також ми не чули, наприклад, останні роки Кабінету міністрів, які його ініціативи були. І потім, коли Президент говорить, що в мене є п'ять чоловік, які беруть участь у вирішенні питань, а де так записано, що п'ять чоловік визначають політику, розвиток держави і тому подібне.
Сьогодні є специфічні умови, бо сьогодні йде війна, але при цьому ставити на паузу Конституцію, як кажуть, або всупереч Конституції ухвалювати якісь нормативні документи – це недопустимо.
Якщо немає Конституції чи не дотримуються її положення – значить відсутній порядок в державі.
Хто в нас Президент? Гарант дотримання Конституції. Влада в державі єдина, але вона поділяється на функції. Законодавча, виконавча і судова. Президентської влади немає.
Він гарант дотримання положень Конституції і для цього створені всі інструментарії. Ясно, що після війни треба вернутися до цього питання і вирішити його так, як передбачено і в Декларації і в Конституції.
Віталій Гузій: Завершуючи дискурс державотворення в 90-х роках, давайте повернемося, зокрема, до 35-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України, яка була у нас 16 липня 2025 року. З річницею чого президент ні в своїх соцмережах, ні в публічних виступах не привітав українців. Чому Декларація про державний суверенітет навмисно недооцінюється та навіть не згадується сьогодні?
Олександр Мороз: Як ухвалювалася Декларація? В 90-й рік з’явилася ідея перегляду союзного договору і як Горбачов тоді виразився - почався парад суверенітетів. Готуватися до підписання нового союзного договору треба з якоїсь позиції. І тому кожна республіка - ініціативу тут провели прибалтійці - почала приймати власну Декларацію про державний суверенітет.
І ми готували певною мірою, скажімо так, теоретичний документ, починаючи з того, якою повинна бути держава. Демократичною, суверенною, соціальною і так далі. Більше місяця йшла дискусія, виступали, прямі ефіри були з Верховної Ради. Справді це було корисно, цікаво і ми підготували документ.
Я багато разів виступав під час цих дискусій і знаю, зокрема, як розглядалася дев'ята частина Декларації. Іван Драч від Руху пропонує: Україна повинна бути без'ядерною, позаблоковою державою.
Я розумію, що ця ініціатива не стільки від Руху виходила, бо, наприклад, той же Степан Хмара стверджував, що ми не повинні віддавати ядерну зброю і що ми будемо воювати з Росією. Я думаю, що мало хто в Україні в той час погоджувався з ним, але тим не менше це здавалося дикістю. А виявляється він був таки правий.
Так от, погоджені були пункти Декларації, але ухвалити в цілому її якось не складалося. Я на той час створив і очолював більшість в парламенті. Але раптом, десь майже на місяць раніше, Росія приймає свою Декларацію про державний суверенітет.
Я запитую колег, а від кого вони хочуть бути незалежні? Не зрозуміло. І які можуть бути сумніви про те, що треба ухвалювати цю Декларацію, коли почалися такі рухи та настрої у Республіках Союзу.
Згодом ми передбачили, що Декларація стане основою Конституції України і проголосували цей документ.
Віталій Гузій: Чому все ж таки ця дата та значення Декларації свідомо применшуються наразі?
Олександр Мороз: Справа в тому, що Декларація передбачала, а Конституція закріпила статус України, як парламентсько-президентської республіки. І наголошувати про це, як відомо невигідно нинішнім управлінцям, тому що вона, по суті, перетворена в президентську систему управління, в державу з президентською системою управління. А так не повинно бути.
Це треба виправляти, якщо ми хочемо розвивати державу. І пригадайте, Володимир Зеленський, виступаючи під час інавгурації, сказав, що я хочу, щоб кожен був президентом. Але так може бути тільки в демократичній системі, тільки при народовладді. Іншого не може бути, тому що кожен може бути президентом, коли кожен відчуває відповідальність за те, як він живе, його сім'я, громада, держава. А коли влада відсторонена від суспільних настроїв то в цьому користі немає.
Треба змінювати систему влади. Ми до цього ще вернемося і тоді буде відзначатися і день Декларації.
Віталій Гузій: Стосовно зовнішньо-політичного курсу, Ви сказали, що в свій час теж наголошували з колегами на нейтральному та/або позаблоковому статусі України. Зараз багато років поспіль декларується курс в ЄС та НАТО. За який зовнішньо-політичний курс України ви виступаєте наразі?
Олександр Мороз: Я був за суверенну Україну і гасло «Збудуємо Європу в Україні» відкривало шлях на перспективу. Якщо ми будемо в Україні мати таку державу, як європейські, то з нами захочуть мати всі справу. І тоді питання і Євросоюзу, і інших альянсів може бути вирішено. А на той час у Декларації записувалося про позаблоковий статус і природньо, що ми говорити про альянс не могли.
Рішення з цього приводу в запису до Конституції з'явилося у минулому складі парламенту. Я вважаю, що це груба помилка, це порушення конституційних норм і правил, тому що в Конституції записуються основні засади. 8 скликання Верховної Ради України проголосувало і записало в кількох статтях Конституції, що це обов'язок, що ми рухаємось в бік альянсу, а тепер виявляється, що нас не хочуть ніби там бачити.
Приблизно 11 років тому, виступаючи в Європарламенті, я говорив про те, що нам треба потурбуватися про створення європейської системи безпеки і сьогодні це стало актуальним питанням.
Коли розпався Союз, держави Європи пішли на значне скорочення видатків на озброєння і на скорочення самого озброєння. І сьогодні вони відчувають у цьому питанні великий дефіцит.
Тому питання, яка буде система безпеки і в якому альянсі ми можемо бути?
Ясна річ, що доведеться бути і треба бути. І хто найбільший спонукач до цього? Найбільший наш агітатор – це Путін. Тому що все те, що він робить, переконує нас, що ми самі не впораємося і об'єктивно не справимося із нейтралізацією цієї загрози, яка сьогодні має вигляд війни.
Тому я був завжди поза всяким сумнівом, Євросоюз – це справді корисно і ми повинні бути там і будемо. І це не викликає сумніву навіть на Заході, в інших країнах. Навіть Росія нібито спочатку махнула рукою, а сьогодні вже один із відомих алкоголіків говорить про те, що Євросоюз – це для них теж загроза. Євросоюз – безумовно, а в НАТО подивимося, який він буде і які будуть умови. Але сьогодні треба скористатися будь-якими можливостями для використання міжнародної допомоги. Цим, до речі, влада майстерно і займається.
Віталій Гузій: На вашу думку чи була неминуча російсько-українська війна і чому українські політичні еліти в масі своїй з такою інфантильністю та недооцінкою цю загрозу сприймали, маючи приклад Придністров'я, Абхазії, Южної Осетії?
Олександр Мороз: Ці приклади, вони впливали на настрої і на розуміння такої небезпеки. Але інерція від попередніх десятиліть ідеологічної обробки населення, воно, видно, не допускало думки про те, що ми можемо воювати з Росією. Ну як так? У нас же в кожному селі братська могила, де є росіяни, українці, грузини і так далі.
Але багато документів, які ми можемо сьогодні використовувати, свідчать про те, що, по суті політика Московії велася у напрямку знищення української етнічності і самобутності.
Тільки щодо української мови було прийнято більше 300 нормативних документів центральною владою Росії, щоб знищити її. Але ж Україна має мову набагато старішу від російської. І це все треба мати на увазі.
Я хочу сказати, що якби ми розвивалися так, як передбачено було в Конституції, якби не створений був олігархат Кучмою і його приспішниками, якби бізнес, влада і кримінал не стали єдиними, причому бізнес і кримінал стали сильнішими ніж влада, то ніхто б не посмів напасти на Україну.
Якби тут було відомо, що економіка розвивається сильно, оборонний комплекс будується, держава потужна і люди відстоюють свою власну країну, відчувають причетність до того, що це є їхня держава, то ніхто б не наважився напасти. Але сьогодні є те, що є. Сьогодні йде війна, причому безглузда, дурна з боку Росії і визвольна війна з боку України, яку розуміє світ.
Віталій Гузій: Як на ваш погляд вона має завершитись і як, скоріш за все, завершиться сучасний раунд протистояння в російсько-українській війні, яка йде з 2014 року. Чи має йти на якісь поступки Україна для завершення війни і для покращення своїх військових, економічних позицій під час, наприклад, перемир'я?
Олександр Мороз: Я гадаю, що сьогодні на це питання відповіді не дасть ніхто. Війна буде ще тривалою.
Одне тільки зрозуміло. Не можна йти ні на які поступки, адже Росія їх сприймає як слабкість, як дозвіл на поширення експансії. Вона це завжди демонструвала і буде цим займатися і далі. Тому ніякі поступки неможливі.
Віталій Гузій: Чого б вони не стосувалися? Зовнішній вектор, політика по мові, по історії, по релігії?
Олександр Мороз: По всьому. Тому що Росія сьогодні явно ворог. І це ж не Путін, тільки ворог.
Да, ми можемо казати про 20 років пропаганди, зомбування населення. Але як правило, 99% просто тупо стоять на тому, що вони вищі бо вони, бачите, більші, типу хто сильний, той і правий.
Це відносно і Криму, і Донбасу, і інших речей. Тому тут відступати не можна і тримати свою лінію обов'язково. Шкода тільки, що стійкість ця дорого обходиться українцям, життями наших людей, але не ми робили такий вибір.
Віталій Гузій: Тобто акцент виключно на військовому виснаженні Росії і на наближенні військовими засобами того моменту, коли Росія буде вимушена зупинитися?
Олександр Мороз: Я думаю, що тут не стільки на військовому виснаженні, скільки на впливі світової системи на Росію.
Наприклад, Китай заявив, що не хоче програшу і розвалу Росії, хоча є підозра, що він думає насправді інакше. Також, на сьогодні не зовсім чітка позиція і президента Сполучених Штатів.
Тому вплив міжнародного співтовариства та санкцій можуть мати вирішальне значення.
Я спочатку чомусь сподівався, що прийде, умовно кажучи, 15 тисяч трупів до Росії, і вони скажуть, що ж це таке і зупиняться, але нічого подібного, так не сталося. Так не повинно бути, але люди підтримують там цю лінію, яка була розпочата, до речі, по суті, з першого дня приходу до влади Путіна.
Росія готувалася до цієї війни ще задовго до 2014 року і багато хто з української влади, хто ходить тепер в вишиванках, як патріоти, не зробили те, що мали зробити. Пригадайте у 1994 році в Криму була так звана «мєшковщина», була Тузла в 2003 році.
І коли у 2014 році «зелені чоловічки» заходили на півострів і оточували парламент, коли вилітав вже літак із нашими спецпризначинцями, його повернули, то це треба запитати, хто давав такі дорушення, такі розпорядження. У Криму путінської авантюри, коли він говорив, що «їх там нєт» можна було не допустити, ніхто б не пікнув, і в Москві в тому числі.
Проковтнули цю річ у нас, а потім і за кордоном.
Ніхто не враховує але, наприклад, в Конституції Росії записано, що питання територіальної цілісності та зміни до неї можна розглядати тільки на всеросійському референдумі. Так само і у нас в Конституції це записано - тільки на всеукраїнському референдумі можна розглядати подібні питання.
Але ж ні в Росії ні тим більше в Україні і близько не було проведено подібних референдумів.
Ще хотів би звернути увагу, що у Росії за воз'єднання з Кримом медалі були заготовлені завчасно. Також «за взяття Києва» була випущена серія медалей де написано 2015 рік. Ця злочинна агресія і війна була спланована в Москві Путіним завчасно.
Віталій Гузій: Враховуючи величезні збитки, які несе Україна в ході повномасштабної війни, чи зможе уряд в майбутньому забезпечити в повній мірі соціальні зобов'язання перед населенням, не покладаючись на постійну допомогу країн-партнерів?
Олександр Мороз: Я думаю, що не зможе. Ми, чесно кажучи, ще не уявляємо всіх складових наступного періоду після війни, після перемоги. Буде надзвичайно важко, і до того треба готуватися вже сьогодні. Ми мало навіть уявляємо, як доведеться перебудувати суспільні відносини, хоча б враховуючи ту обставину, що в Україні буде надзвичайно багато травмованих, поранених, покалічених людей.
Повинно бути інше ставлення в суспільстві одне до одного і до цієї категорії людей. Вони герої і сьогодні ми про це говоримо, а чи будемо говорити на завтра, залежить від того, як будуть побудовані суспільні відносини. Це потребує багато часу і до того треба готуватися.
А відбудову Україна сама не потягне. Подивіться, Донецька область, Маріуполь, інші території, те, що робиться по сьогоднішній день, все це потребує колосальних затрат, фінансових, будівельних, матеріальних, організаційних. Ми повинні розраховувати на міжнародну допомогу, тим паче, що вони тепер розуміють, Європа перш за все розуміє, що ми їх захищаємо, жертвуючи життям наших людей.
Як це буде забезпечуватися? Дуже багато залежить від нас. Перш за все потрібен чіткий план, що в якій послідовності треба зробити. Як зміниться економіка, які повинні бути пріорітетні напрямки, тощо.
Якщо ми будемо створювати фонди, а їх треба буде створювати із залученням зарубіжної допомоги, ми маємо створити наглядові ради із іноземців. Але перед тим треба багато чого змінити в системі влади і зруйнувати, знищити корупцію в країні. Адже якщо в нас буде така ситуація, як нині, до нас не підуть з допомогою.
Ми повинні створити такі умови, які б давали перспективу для людей, в тому числі спонукали повертатися тих, хто виїхав за кордон. Треба не допустити використання або заселення територій іноземними емігрантами. Це принципово важливо і одне з корінних завдань. Я думаю, що над цим сьогодні влада поки що не працює.
Віталій Гузій: Завершальне питання - Ви, як людина з величезним життєвим досвідом, з високою компетенцією в політиці, в державному управлінні, яку ключову пораду дали б діючій владі в поточній ситуації?
Олександр Мороз: Найголовніше завдання, нам треба відновити і зміцнити єдність народу та відновити довіру до влади. А це можна тільки тоді, коли влада формується відповідним чином і діє відповідним чином.
Це перш за все завдання і до очільників держави і до різних політиків.
Який би шлях я пропонував в цьому відношенні?
По-перше, вибори без адмінресурсу і без купівлі голосів. Це треба передбачити в законі і в організації виборів.
Далі, зміна системи влади. Це окрема тема, про яку я писав багато разів.
Далі, ліквідація корупції. Я саме так і називаю. Повинні бути дуже жорсткі заходи адже миритися з цим далі не можна.
І спільна робота всіх. В ім'я України, саме незалежної, суверенної, демократичної, соціальної держави, так як написано в Основному Законі.
Відео версія інтерв'ю з Олександром Морозом:
