Отримання інформації про власника банківського рахунку, якому помилково перераховані кошти

Дата: 03.08.2026 13:52

Розкриття банком інформації, яка необхідна для ідентифікації власника банківського рахунку з метою звернення до нього із заявою про повернення помилково перерахованих грошових коштів.

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/40704/25, провадження № 61-1508св26 (ЄДРСРУ № 136318797) досліджував питання щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, яка необхідна для ідентифікації власника банківського рахунку з метою звернення до нього із заявою про повернення помилково перерахованих грошових коштів.

За приписами частини першої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта; відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов`язані на вимогу клієнта надати, зокрема, інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

У статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банки зобов`язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Таким чином, інформація, про особу-власника банківського рахунку, якому емітовано платіжну картку: повне прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, зареєстровану адресу місця проживання власника рахунку, номери засобів зв`язку, законом віднесено до категорії інформації з обмеженим доступом, стосовно якої не забезпечується вільний доступ усіх осіб.

Щодо отримання та розкриття такої інформації в чинному законодавстві встановлені певні процедури доступу та обґрунтовані обмеження в реалізації прав.

Так, відповідно до пункту 1.4 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (далі - Правила), банки зобов`язані за погодженням з клієнтом відображати в договорах, що укладаються між банком і клієнтом, застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її незаконне розголошення або використання.

У пункті 3.1 Правил передбачено, що письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи - клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи. Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю, або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.

Згідно з положеннями статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи, або за рішенням суду.

Вищевказаною нормою також передбачено коло суб`єктів, які мають право вимагати безпосередньо від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, яке може змінюватися виключно на підставі закону. При цьому вказані суб`єкти мають право на отримання лише обмеженої інформації з урахуванням виконуваних ними функцій та з питань, зазначених у відповідному законі стосовно визначених суб`єктів.

У пункті 11 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Порядок розгляду судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб, врегульований у Главі 12 ЦПК України.

Пунктами 4 та 5 частини першої статті 348 ЦПК України передбачено, що у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено: обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Згідно з частиною другою статті 350 ЦПК України, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав і повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Вищезазначене у своїй сукупності дає підстави для висновку, що встановлення судом відсутності підстав для розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, та/або повноважень у заявника вимагати її розкриття є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заяви, а не відмови у відкритті провадження у справі.

Схожі висновки щодо застосування приписів Глави 12 ЦПК України викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 757/53921/23-ц (провадження № 61-7087св24).

(!!!) Якщо заява не містить жодних вимог, порушених, зокрема, до банку, як заінтересованої особи, то Верховний суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності спору про право, що унеможливлює вирішення питання про розкриття банківської таємниці у порядку окремого провадження.

Більше того колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо характеру заяви як заяви про забезпечення доказів у справі з огляду на таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Згідно із статтею 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів обов`язково зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.

Відтак комплексний аналіз наведеного дає підстави для висновку, що забезпечення доказів здійснюється лише за наявності ризику їх подальшої втрати.

Звертаючись до суду із заявою про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, позивач не порушував перед судом питання про забезпечення доказів, але мав на меті отримати інформацію щодо особи, на ім`я якої відкрито банківський рахунок, за відсутності якої він позбавлений можливості звернутися до суду як із позовом про повернення безпідставно набутих грошових коштів, так і з заявою про вжиття заходів забезпечення доказів, оскільки в силу приписів пункту 3 частини першої статті 117 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України як у змісті заяви про вжиття заходів забезпечення доказів, так і у змісті позовної заяви мають бути зазначені, зокрема повне найменування або ім`я сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження або місце проживання чи перебування, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, тобто відомості щодо інших учасників справи.

Отже, характер порушеної перед судом заяви для вирішення питання про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю повинен розглядатися в порядку окремого провадження у справі.

При розгляді справи судам необхідно з`ясувати характер інформації, розкриття якої просить заявник, а також дослідити наявність підстав для розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, і повноважень заявника вимагати її розкриття, а також урахувати, що відсутність останніх є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні заяви, а не для відмови у відкритті провадження у справі.

ВИСНОВОК:

Аналогічна справа повинна розглядатися в порядку окремого провадження, а суд повинен з’ясувати підстави для розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю і повноваження заявника вимагати її розкриття.