Позовна давність є виключно інститутом судового захисту порушених прав або інтересів та не може застосовуватися до позасудових способів захисту цивільних прав.
Природа позовної давності полягає в тому, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права саме судом.
Натомість ВПВС, ухвалюючи постанову від 02.07.2019, ототожнила строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису зі строком позовної давності.
ЄСПЛ у рішенні від 06.02.2025 у справі «ТОВ «Укркава» проти України» зауважив: «… Основною причиною, наведеною ВПВС, була різниця строків ініціювання цивільних проваджень згідно з відповідним цивільним законодавством та строків звернення за вчиненням виконавчого напису згідно із ЗУ «Про нотаріат» і на цій підставі бажаність однакового підходу. ВПВС не згадала будь-які серйозні несприятливі наслідки, які виникнули, незважаючи на існування різних строків протягом понад двох десятиліть, для обґрунтування такої радикальної зміни тлумачення, як оскаржуване у цій справі. Насправді її позиція не вбачається такою, яку одностайно або переважно підтримала більшість науковців у галузі права. ВС також не розглянув наслідки свого нового тлумачення щодо існуючих ситуацій і, таким чином, юридичної визначеності».
За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131941716 від 19.11.2025 у справі № 916/3006/17 дійшла висновку, що порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має можливість виправити саме вона як суд касаційної інстанції, а тому скасувала свою постанову від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17.
