Відступлення права вимоги (цесія) не є окремим самостійним договором. Норми ЦК України про відступлення права вимоги повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія.
Перехід процесуальних прав і обов`язків у справі, виконавчому провадженні до процесуального правонаступника безпосередньо залежить від переходу до нього матеріальних прав та обов`язків, зокрема права вимоги у зобов`язанні внаслідок його відступлення.
Якщо кредитор відчужив право вимоги у зобов`язанні за недійсним (нікчемним) правочином, і в подальшому це право вимоги було відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то кредитор може повернути собі таке право вимоги лише за результатами його витребування в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України; а у разі, якщо таке право вимоги не підлягає витребуванню відповідно до зазначених норм, то інша особа (добросовісний набувач) набуває право на нього відповідно до статті 330 ЦК України.
Отже, до переходу до кредитора права вимоги у зобов`язанні в порядку його витребування за статтями 387, 388 ЦК України таке право вимоги знаходиться у володінні набувача цього права вимоги, відповідно процесуальні права і обов`язки у справі, виконавчому провадженні також до кредитора як процесуального правонаступника не переходять.
Виходячи з цих міркувань ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123313983 від 06.11.2024 у справі № 21/5005/2686/2012 відступила від висновків щодо застосування норм статей 55, 442 ЦПК України та статей 52, 334 ГПК України щодо заміни позивача (стягувача) з тих підстав, що було відчужено права вимоги за нікчемним правочином, а тому інші особи, які в подальшому придбали ці права вимоги за договорами купівлі-продажу, не могли їх отримати, відповідно ці особи (позивачі, стягувачі) підлягають заміні на їх процесуального правонаступника.
