Право на працю vs право не щеплюватись – як вирішить Феміда?

Дата: 04.02.2022 18:58

Київ «червоніє»: кожного дня зростає кількість захворювань на коронавірус і 03 лютого начальник ГУ Держпродспоживслужби в Києві Олег Рубан анонсував, що найближчими двома тижнями Київ може знову перейти до “червоної” зони карантину – це залежатиме від протиепідемічних заходів - карантинні обмеження будуть впроваджені лише у тому випадку, якщо в конкретному суб’єкті господарювання не буде здійснене 100% щеплення людей.

Для нас така ситуація вже звична, і ми приймаємо її без зайвих роптань – ще більше, ніж на наше здоров'я, вірус вплинув на наші права та обов'язки: щепленим – тисяча від президента Зеленського та інші бонуси, невакцинованим – остракізм та всілякі заборони: в Україні, як і у всьому світі, карантинні обмеження поділили нас на благонадійних і «невколотих».

Свою позицію з цього приводу вже висловила і «остання інстанція» - Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) - всі рішення якого є джерелом права на підставі Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а саме: наша поразка у правах, якщо ми не хочемо вакцинуватися, ніщо в порівнянні з правом суспільства (вакцинованих, для яких «невколоті» начебто небезпеки не представляють) не терпіти в своїх рядах таку бактеріологічну загрозу.

Слід зазначити, що ми, як країна «молодої» демократії, ще не встигли прийняти постулат (закріплений у Конституції України), з яким народжуються десятки поколінь громадян країн «просунутої» демократії: права і свободи людини є найвищою цінністю і, відповідно, дотримання цих права і свободи є найвищим обов'язком держави. Визнання, повага і дотримання права і свободи особистості — обов'язок кожного, як і вимагати дотримання і поваги прав і свободи особистості, і боротися за ці права. Влада має слідувати праву, а не встановлювати його обмеження – проте, уряди країн, які сповідують зазначені цінності, наразі майже змагаються між собою, встановлюючи нові дискримінаційні заходи для своїх несвідомих громадян.

Карантинні обмеження у нас встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 1236) з подальшими змінами та доповненнями. Серед них – дискримінаційні положення щодо невакцинованих людей.

В Україні вакцини, як і всі лікарські засоби, допускаються до введення в господарський обіг після їх державної реєстрації, яка відбувається після спеціалізованої оцінки їх якості, ефективності та безпечності, а головне – оцінки співвідношення ризик/користь від їх застосування: якщо, наприклад, ліки усувають головний біль, проте призводять до серцевої аритмії, вони не будуть рекомендовані до державної реєстрації.

Однак сьогодні посилання на те, що дозвіл на медичне застосування певної вакцини гарантує її відносну безпечність для здоров’я, не є коректним: рік тому - 29 січня 2021 р. Закон України "Про лікарські засоби" було доповнено статтю 9-2 Закону «Особливості державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) під зобов’язання для екстреного медичного застосування», чим передбачено використання в Україні ліків, які не пройшли клінічних випробувань.

Отже, кожен з нас повинен сам вибрати між правом не робити щеплення і правом на роботу, оскільки відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або)поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Теоретично, відмова працівника від вакцинації може бути оправдана лише наявністю у нього абсолютних протипоказань для щеплення – проте, спробуйте це довести.

Тому незгодні з такою ситуацією працівники почали оскаржувати непопулярні рішення своїх роботодавців в суді.

За цей час вже склалась достатньо велика практика правозастосування, яка на початку була не на користь залишених без роботи невакцинованих робітників.

Так, "08" грудня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області прийняв рішення у справі про визнання незаконним наказу про відсторонення вчительки від роботи, яким відмовив їй у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд з посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема, зазначив:

  • В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

  • обов`язковість щеплень є втручанням у право на  повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, проте такі втручання цілком припустимі.

Стосовно порушення прав на працю, на що вказувала позивачка, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ визначив таку позицію:

  • «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

  • Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.

  • Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

  • Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві».

У своєму рішенні від 1 лютого 2022 р. Приморський районний суд Запорізької області у справі про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення, суд теж відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог, пославшись, зокрема, на те, що:

- у цій справі індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від обов`язкового профілактичного щеплення при збереженні обсягу права на працю, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших працівників відповідача, які провели у встановленому державою порядку обов`язкове профілактичне щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

- Держава, встановивши обов`язок роботодавця відсторонити працівника, який не зробив обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я, зокрема працівників відповідача, в тому числі і самої нещепленої позивачки. https://reyestr.court.gov.ua/Review/102909376

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні від 01 лютого 2022 року Вінницького міського суду Вінницької області, проте вона посилена не тільки посиланнями на практику ЄСПЛ, але й таким тлумаченням судом норм Основного Закону, як:

- саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні (ст.3 Конституції України), а не право на працю.

- Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Проте, за цей час суди винесли і протилежні за змістом рішення у справах з таким самим предметом.

Так, 31 січня 2022 року Деснянський районний суд міста Чернігова задовольнив позов виховательки дитсадочку - рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що:

«- Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

- Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19».

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102858056

Аналогічне рішення з посилання на практику ЄСПЛ мотивоване тим, що «у справі, яка розглядається, йдеться не про повноваження втручання держави у право на повагу до приватного життя позивача шляхом встановлення обов`язку проходження вакцинації, а про спосіб втручання у право позивача на працю та своєчасне одержання винагороди за працю, який, на думку суду, не відповідає вимогам Конституції України». https://reyestr.court.gov.ua/Review/102884953

Підсумовуючи викладене, слід зауважити, що наведені взаємовиключні висновки місцевих судів ще будуть оскаржені в апеляційному і касаційному порядку – останню «крапку» в них поставить Верховний Суд. Але, поки остаточна правова позиція щодо права кожної особи самій визначатися щодо відповідального ставлення до свого здоров’я ще не сформульована, можна зробити попередній висновок про те, що наші законодавчі норми, зокрема, норми Основного Закону дають нам можливість захистити свої права та законні інтереси, главними з яких є право на працю та своє здоров’я.

 
Адвокат, Ірина Кириченко