Верховний суд розглянув касаційну скаргу засудженого за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України.
Чоловіка визнали винуватим у тому, що він, будучи військовозобов`язаним, звільненим у запас у 2003 році, ухилився від призову на військову службу.
Зокрема, засудженому було повідомлено про обов`язок з`явитися на призовну дільницю з метою призову за мобілізацією, однак він, не маючи права на відстрочку, а також за відсутності підстав для заміни військової служби альтернативною (невійськовою), від отримання повістки відмовився, мотивуючи відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням.
Івано-Франківський міський суд засудив чоловіка до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Пізніше Івано-Франківський апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасував у частині призначення покарання й ухвалив свій вирок, яким призначив засудженому за статтею 336 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі статті 75 КК цього Кодексу звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
У касаційній скарзі засуджений заявив вимогу про зміну вироків судів першої та апеляційної інстанцій, визнання його невинуватим і виправдання у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК.
Свої вимоги він обґрунтував тим, що правомірно сумлінно відмовився від військової служби, несумісної з його релігійними переконаннями, що не може оцінюватися як прояв ухилення від призову за мобілізацією і бути підставою кримінальної відповідальності, адже право на таку відмову є абсолютним, не підлягає будь-яким обмеженням або відступам з боку держави за жодних обставин, у тому числі в умовах воєнного стану.
Верховний суд постановив, що право на віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене в контексті мобілізації та військової служби.
Водночас суд вказав критерії, коли релігійні переконання громадянина виключають кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
"У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Дійсно, право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об`єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо)" - йдеться у Постанові суду.
Оцінивши подані сторонами і досліджені у судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про непідтвердження існування обставин, які давали б право на сумлінну відмову від військової служби. Зокрема, на підставі показань самого засудженого, свідків і документів, одержаних органом досудового розслідування, суд установив, що засуджений не був і не є членом жодної з релігійних організацій.
Разом із тим відповідно до частини 3 статті 8 Конституції України положення частини 4 статті 35 Основного Закону мають застосовуватися як норми прямої дії. З огляду на зазначене і положення статті 9 ЄКПЛ, від яких Україна в умовах воєнного стану не відступала в порядку статті 15 Конвенції, особа не підлягає кримінальній відповідальності за статтею 336 КК за умови доведення несумісності виконання військового обов`язку з її релігійними переконаннями - підтвердження належними і достатніми доказами її участі у релігійних організаціях, що сповідують віровчення відповідного змісту, або наявності таких особистих глибоких, щирих і послідовних переконань.
Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вироки попередніх судів залишити без зміни.
