Рішення ВС у справі № 915/2357/19 від 06.04.2026 https://t1p.de/dynyp
ВДВС у касаційній скарзі вказала, що саме бездіяльність стягувача, яка полягає у нездійсненні авансування додаткових витрат виконавчого провадження, унеможливлює подальше проведення виконавчих дій та здійснення виконавчого провадження.
КГС ВС аналізуючи доводи сторін, вказав на таке.
Ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII встановлює, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст.27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
За рахунок коштів Державного бюджету України здійснюються виключно витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби, тобто ті витрати, які безпосередньо стосуються забезпечення функціонування цього державного органу, як структурної складової системи органів юстиції.
Приписи ст.43 Закону №1404-VIII встановлюють обов'язок стягувача з авансування додаткових витрат виконавчого провадження, які покриваються за рахунок коштів виконавчого провадження з переліку джерел, наведених в ч.1 ст.42 Закону №1404-VIII, щодо яких норми цього Закону не передбачають альтернативного фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, конструкція альтернативного фінансування за рахунок коштів державного бюджету додаткових витрат державного виконавця у випадку, коли стягувач стверджує про відсутність у нього коштів на авансування таких витрат, прямо суперечить приписам п. 20 ч. 3 ст. 18, ст. 42, ч. 1 ст.43 Закону №1404-VIII.
