Колегія суддів ВС, направляючи справу до ВПВС, стверджувала про наявність двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування статті 241 ЦК України.
Перший підхід - перевищення повноважень представником зумовлює оспорюваність правочину, вчиненого з перевищенням повноважень.
Другий підхід - перевищення повноважень представником без їх схвалення особою, яку представляють, призводить лишень до констатації неукладеності договору. Неукладений договір не може бути визнаний недійсним.
Відмовляючи у прийняті справи до свого розгляду, ВПВС в ухвалі від 13.09.2023 у справі № 547/818/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113701373 зазначила, що з Єдиного державного реєстру судових рішень видно, що в аналогічній категорії справ сформувалась стала практика суду касаційної інстанції, за якою до спірних правовідносин застосовуються саме висновки, викладені в постанові ВПВС від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13.
Зокрема, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити:
по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа;
по-друге, дїї сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Адже, з огляду на приписи статтей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
