ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції у відсутності належного захисту учня від словесних образ з боку вчителя.
6 вересня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення в доволі унікальній справі F.O. v. CROATIA. Справа, що є відповіддю на сучасні стандарти вчительської етики.
У період з 2008 по 2012 рік заявник навчався у державній середній школі.
19 вересня 2011 року заявник та кілька однокласників запізнилися на урок математики. Р.В. почав кричати та називати заявника «кретином», «ідіотом», «дурнем», «селюком» і «дурним ментом» (через роботу його батька в поліції).
20 вересня 2011 року, після скарги заявника директору школи, Р.В. заявив під час уроку: «...коли кажеш дурню, що він дурень, це не повинно бути для нього образою. Директор телефонував мені та сказав, що я образив кількох учнів. Ви не знаєте, що таке образи, але побачите, що таке образи».
28 вересня 2011 року Р.В. знову назвав заявника «дурнем», коли той відкрив неправильну сторінку підручника: «Ти, дурню, не ту сторінку. Я не хотів тебе образити, бо знаю, що ти подзвониш своєму батькові».
У період із вересня по грудень 2011 року заявник двічі проходив психологічне лікування. Лікар діагностував посттравматичний стресовий розлад, а психолог - гострий тривожний розлад, пов’язані із ситуацією в школі, та рекомендував посилити підтримку заявника.
21 вересня 2011 року батько заявника повідомив адміністрацію школи, Уповноваженого з прав дітей, освітню інспекцію, поліцію та прокуратуру про знущання з боку Р.В. та попросив забезпечити захист сина. 28 вересня він повторно звернувся з такими самими скаргами.
3 жовтня 2011 року Р.В. визнав перед шкільним психологом, що вживав зазначені заявником образливі висловлювання, однак заперечив, що називав його «дурним ментом». Він стверджував, що звертався до групи учнів, а не безпосередньо до заявника. Психолог зробив йому зауваження, після чого Р.В. пообіцяв більше не використовувати образливих висловлювань.
4 жовтня 2011 року заявник повідомив шкільному психологу, що почувається напружено та некомфортно на уроках математики. Він хотів змінити школу або клас чи домогтися заміни вчителя. Психолог запропонував йому поговорити з Р.В., однак заявник не повідомив про своє рішення.
7 жовтня 2011 року батько заявника звернувся до Міністерства освіти з проханням забезпечити захист сина. 4 листопада Міністерство повідомило, що справу передано до Агентства з питань освіти.
22 листопада 2011 року Агентство оцінило ситуацію: опитало Р.В., заявника, його однокласників, директора та психолога, проаналізувало документи й провело анонімне опитування учнів.
Агентство встановило, що Р.В. належно виконував педагогічні обов’язки та був відомим учителем, відзначеним нагородою Міністра освіти. Більшість учнів були задоволені його викладанням, а лише двоє хотіли змінити вчителя. Р.В. заперечив злий умисел у своїх висловлюваннях.
Водночас Агентство встановило, що конфлікт негативно вплинув на навчання заявника, і рекомендувало врегулювати ситуацію шляхом діалогу між школою та його батьком.
Після кількох невдалих спроб провести зустріч у школі 14 грудня 2011 року батько заявника зустрівся з директором школи. Відповідно до протоколу зустрічі, складеного директором, батько заявника пояснив, що його син на той момент був задоволений своїми відносинами з Р.В., а їхній конфлікт було врегульовано.
4 листопада 2011 року заявник подав до поліції кримінальну скаргу на Р.В. У ході провадження поліція та прокуратура допитали заявника, вчителя, учнів і працівників школи та отримали відповідні документи.
Кілька учнів підтвердили, що Р.В. регулярно використовував образливі слова на кшталт «дурні», «ідіоти» та «ледарі». Колишня учениця також повідомила про сексуальні коментарі вчителя, а інший учень зазначив, що школярі боялися правдиво відповідати на запитання освітньої анкети через можливу реакцію Р.В.
18 червня 2012 року прокуратура відмовила у задоволенні кримінальної скарги, вважаючи, що поведінка Р.В. не досягала необхідного рівня інтенсивності для кваліфікації як психологічне знущання. На думку прокуратури, проблеми зі здоров’ям заявника не свідчили про достатньо тяжку шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю, а жорстокої та нелюдської поведінки встановлено не було.
Прокуратура запропонувала заявнику самостійно продовжити обвинувачення, як субсидіарний прокурор щодо заявленого порушення, або ініціювати приватне обвинувачення щодо образи.
Конституційна скарга заявника була визнана неприйнятною з підстав відсутності порушення суті конституційного права у рішенні прокуратури та результатах незалежного оцінювання.
Європейський суд з прав людини нагадав, що метою статті 8 є насамперед захист особи від свавільного втручання органів державної влади. Водночас це положення не лише зобов’язує державу утримуватися від такого втручання: на додаток до цього переважно негативного зобов’язання, ефективне забезпечення права на повагу до приватного життя передбачає також позитивні зобов’язання держави.
Незалежно від того, чи розглядається справа крізь призму позитивного обов’язку держави вживати розумних і належних заходів для забезпечення прав заявника, гарантованих пунктом 1 статті 8, чи як питання «втручання органу державної влади», яке має бути виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті, застосовні принципи є загалом подібними. В обох випадках необхідно враховувати справедливий баланс, який має бути забезпечений між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; при цьому в обох випадках держава користується певними межами розсуду щодо визначення заходів, яких необхідно вжити для забезпечення дотримання вимог Конвенції. Крім того, навіть у контексті позитивних зобов’язань, що випливають із пункту 1 статті 8, під час встановлення необхідного балансу певне значення можуть мати цілі, зазначені в пункті 2 цієї статті.
Ці принципи можуть також застосовуватися в освітньому контексті. Хоча відповідно до статті 2 Першого протоколу держава зобов’язана забезпечувати дітям право на освіту, відвідування дитиною школи неминуче передбачає певний ступінь втручання у її приватне життя у розумінні статті 8 Конвенції. Крім того, функції, пов’язані з внутрішнім управлінням школою, зокрема підтриманням дисципліни, є невід’ємною складовою освітнього процесу та права на освіту.
Хоча не всі заходи у сфері освіти впливають на право на повагу до приватного життя, будь-які прояви насильства або жорстокого поводження з боку вчителів та інших працівників закладів освіти є несумісними з правом дітей на освіту та повагу до їхнього приватного життя. Необхідність усунення будь-яких проявів такого поводження з освітнього середовища також була чітко підтверджена на міжнародному рівні.
У контексті надання такої важливої публічної послуги, як освіта, основна роль органів управління освітою полягає у захисті здоров’я та благополуччя учнів, зокрема з огляду на їхню вразливість, зумовлену малолітнім віком. Таким чином, першочерговим обов’язком органів управління освітою є забезпечення безпеки учнів з метою захисту їх від будь-яких форм насильства, коли вони перебувають під наглядом таких органів.
Насамперед Європейський суд з прав людини зазначає, що вчитель Р.В. спочатку висловив на адресу заявника різні образливі висловлювання, нібито через його запізнення на урок. Надалі Р.В. ще двічі словесно ображав заявника. Зокрема, наступного дня після першого інциденту Р.В. опосередковано послався на те, що заявник поскаржився на нього директору школи, заявивши: «коли кажеш дурню, що він дурень, це не повинно бути для нього образою». Пізніше Р.В. знову назвав заявника «дурнем» через те, що під час уроку той відкрив неправильну сторінку підручника.
Хоча перші образливі висловлювання Р.В. щодо заявника були спрямовані на дисциплінування його та інших учнів, два наступні випадки не можна розглядати інакше, ніж як безпідставні словесні образи заявника, які принижували його, применшували його гідність та висміювали його. У будь-якому разі жодного виправдання поведінці Р.В. Суд не вбачає. Р.В., будучи вчителем, перебував у становищі особливої влади щодо заявника, унаслідок чого його дії могли суттєво вплинути на гідність, добробут та психологічний розвиток заявника.
Суд визнає, що інтенсивність словесних образ не була надзвичайно високою та не переросла в подальше, більш систематичне приниження. Однак Р.В., як учитель, мав усвідомлювати, що наслідки словесної провокації та образ можуть глибоко впливати на учнів, особливо на більш чутливих із них. Крім того, як учитель він мав розуміти, що будь-яка форма насильства, включаючи словесні образи щодо учнів, незалежно від їх тяжкості, є неприйнятною в освітньому середовищі та що він зобов’язаний взаємодіяти з учнями з належною повагою до їхньої гідності та моральної недоторканності.
Відповідно, беручи до уваги довірчий характер відносин, авторитет і вплив, якими наділені вчителі, а також їхню соціальну відповідальність, будь-яке знущання над учнем з боку вчителя не може бути толерованим, Суд наголошує, що частота, тяжкість завданої шкоди та намір заподіяти шкоду не є необхідними передумовами для визнання певної поведінки насильством або жорстоким поводженням в освітньому середовищі.
З огляду на викладені вище принципи, а також право дітей на повагу до їхньої людської гідності, фізичної та психологічної недоторканності, Суд доходить висновку, що приниження шляхом словесних образ, якого зазнав заявник з боку Р.В., становило неприйнятне втручання у його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, за яке несе відповідальність держава.
Наведених вище міркувань було б достатньо для встановлення Судом порушення статті 8 Конвенції. Проте, як уже зазначалося, з огляду на характер скарг заявника Суд вважає важливим також розглянути спосіб, у який національні органи влади відреагували на його твердження про приниження.
Відповідно до викладених вище принципів щодо захисту дітей від будь-яких форм насильства чи жорстокого поводження в освітніх закладах за статтею 8 Конвенції, а також відповідних міжнародних стандартів, Суд вважає, що національні органи влади повинні запровадити належні законодавчі, адміністративні, соціальні та освітні заходи, які б однозначно забороняли будь-яку подібну поведінку щодо дітей у будь-який час та за будь-яких обставин, забезпечуючи таким чином нульову толерантність до будь-яких форм насильства чи жорстокого поводження в освітніх закладах. Це також передбачає необхідність забезпечення відповідальності винних осіб за допомогою належних кримінально-правових, цивільно-правових, адміністративних і професійних механізмів. За таких оставин важливо ще раз наголосити, що держава має певні межі розсуду щодо визначення способу організації своєї системи для забезпечення дотримання вимог Конвенції.
Суд зазначає про відсутність шкільних правил і процедур, які б безпосередньо регулювали проблему булінгу з боку вчителів. Водночас відповідна законодавча база Хорватії через кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративні та професійні положення, в принципі, передбачала захист дітей в освітніх закладах від насильства чи жорстокого поводження. У цій справі твердження заявника про знущання з боку Р.В. розглядалися в межах кримінальних, адміністративних та професійних механізмів.
Хоча деякі аспекти мотивування прокуратури при відхиленні кримінальної скарги заявника не повною мірою узгоджувалися з обов’язком органів влади забезпечувати нульову толерантність до будь-яких форм насильства чи жорстокого поводження в освітніх закладах, Суд, визнаючи, що підхід до захисту дітей від насильства має бути диференційованим залежно від його тяжкості, не вважає за обставин цієї справи, що використання кримінального провадження було необхідним для виконання державою своїх зобов’язань за статтею 8 Конвенції. Тому Суд надалі розгляне спосіб, у який твердження заявника були розглянуті в межах доступних адміністративних та професійних механізмів.
У цьому зв’язку Суд зазначає, що національне законодавство передбачало систему механізмів нагляду за освітнім процесом. Загалом ці механізми можна розглядати як заходи освітньої інспекції та педагогічного нагляду. Освітня інспекція здійснюється інспекторатом у сфері освіти, який є одним із структурних підрозділів Міністерства Освіти. Її метою є контроль за тим, як працівники освітніх закладів виконують свої обов’язки та несуть відповідальність перед учнями, зокрема реагують на випадки неналежного поводження або іншої неналежної поведінки щодо учнів. Освітній інспектор може зобов’язати вжити відповідних заходів для захисту учнів, ініціювати провадження у справах про адміністративні правопорушення або, у разі встановлення ознак кримінального правопорушення, передати справу компетентним органам прокуратури.
У деяких випадках, якщо до прийняття рішення освітньою інспекцією необхідно провести професійний педагогічний нагляд, такий нагляд може бути здійснений. Органом, відповідальним за професійний педагогічний нагляд, є Агентство, яке відповідно до Закону про професійний педагогічний нагляд має повноваження оцінювати виконання педагогічних обов’язків у школі та визначати заходи, яких необхідно вжити для усунення виявлених порушень і недоліків.
У цій справі після первинної скарги заявника директору школи щодо знущання з боку Р.В. адміністрація школи не вжила жодних конкретних заходів допоки його батько не направив листи до різних державних органів із проханням захистити заявника від подальшого приниження в школі. Тим часом заявник зазнав ще двох випадків словесних образ з боку Р.В.
Після конкретних скарг батька заявника адміністрація школи організувала процес примирення між заявником та Р.В. У межах цього процесу єдиним заходом щодо Р.В. було усне зауваження з боку шкільного психолога. Водночас жодного офіційного рішення чи іншого заходу щодо поведінки Р.В. прийнято не було, а відповідні адміністративні та професійні процедури на рівні Міністерства не були ініційовані.
На думку Суду, такий процес примирення був очевидно неефективним. Національні органи влади не усвідомили, що йшлося не просто про врегулювання конфлікту між заявником та Р.В., а про необхідність належним чином відреагувати на неприйнятну поведінку Р.В., яка, відповідно до наявної інформації, негативно впливала не лише на заявника, а й на інших учнів.
Суд також зазначає, що Міністерство відреагувало лише після конкретного звернення батька заявника. Воно передало справу Агентству для здійснення педагогічного та освітнього нагляду. Однак немає жодних ознак того, що інспекція у сфері освіти Міністерства розглядала можливість вжиття інших заходів у межах своїх повноважень для реагування на конкретні скарги заявника, зокрема опитування заявника, вжиття відповідних заходів для захисту учнів, проведення спеціального навчання для вчителя та, за необхідності, ініціювання відповідного провадження.
У межах здійснення педагогічного нагляду Агентство зосередилося на тому, як Р.В. проводив уроки математики, не провівши розслідування самих оскаржуваних подій, під час яких він словесно ображав заявника, а також його поведінки щодо учнів під час занять. Висновки Агентства викликають сумніви з огляду на твердження про те, що деякі учні не відповідали правдиво на запитання Агентства через страх перед можливими репресіями. Крім того, у своїх висновках Агентство запропонувало врегулювати питання шляхом подальшого обговорення між адміністрацією школи та батьком заявника.
З огляду на наведені вище висновки щодо неефективності самого лише процесу примирення, Суд не вбачає, яким чином обговорення між адміністрацією школи та батьком заявника могло бути визнане належним заходом для усунення порушення прав заявника, спричиненого словесними образами з боку Р.В. На думку Суду, необхідно було вжити рішучих заходів для усунення недоліків у підході Р.В. до учнів. Школа також жодним чином не відреагувала на прохання заявника перевести його до іншого класу або призначити іншого вчителя математики для його класу.
Суд також зазначає, що немає жодних ознак того, що Агентство або Міністерство здійснювали подальший контроль за розвитком ситуації у справі заявника або за його становищем у школі. У цьому зв’язку важко погодитися з тим, що одного листа директора школи, в якому зазначалося, що батько заявника повідомив про врегулювання ситуації, могло бути достатньо. Більше того, немає жодних ознак того, що зміст цього листа був погоджений із батьком заявника, а його версія подій відрізнялася від тієї, що була викладена в листі. У будь-якому разі державному органу у сфері освіти мало бути очевидно, що характер поведінки, яку ставили у провину Р.В., та її вплив на заявника вимагали більш ретельного залучення знань і ресурсів для встановлення її наслідків та значення ненадання заявникові належної й очікуваної турботи в школі.
Підсумовуючи, державні органи влади не відреагували з необхідною ретельністю на твердження заявника про знущання в школі. Тому Суд вважає, що їхня реакція не відповідала вимогам статті 8 Конвенції.
З огляду на наведені вище міркування Суд встановлює, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.
За результатами розгляду справи ЄСПЛ зобов’язав Хорватію виплатити заявнику: (i) 7 500 євро, а також будь-які податки, що можуть підлягати сплаті, як відшкодування моральної шкоди; (ii) 650 євро, а також будь-які податки, що можуть підлягати сплаті заявником, як відшкодування судових та інших витрат.
