Постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Водночас така виплата з 24.02.2022 не проводилася, оскільки в кошторисах Територіальних управлінь видатки на виплату винагороди не були передбачені.
ВПВС у постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114021133 відзначила, що відмова Територіального управління у виплаті додаткової винагороди як однієї зі складових грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах.
Відповідна правова позиція міститься у рішенні ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України».
ВПВС погодилася з висновками ВС, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Також при визначенні розміру винагороди пункт 7 Порядку № 396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою ч. 2 ст. 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ.
ДСА України, яка була залучена другим відповідачем у справі, не має відповідати за цим позовом, адже між позивачем і ДСА України безпосередньо не виникло жодних правовідносин.
