Суть спору.
Позивачка придбала через Instagram-магазин KRASA.DRESS жіночий костюм, здійснивши передоплату та доплативши решту вартості при отриманні через «Нову пошту». Після отримання товару вона спочатку обміняла його на інший розмір, але згодом вирішила повернути костюм, оскільки він не задовольнив її за фасоном, розміром та якістю. Інтернет-магазин відмовився повертати кошти, посилаючись на те, що товар був пошкоджений після отримання покупцем. Позивачка звернулась до суду з вимогою стягнути матеріальну шкоду (2851 грн), моральну шкоду (20000 грн) та витрати на правничу допомогу.
Суд встановив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 07 березня 2024 року вона з використанням мережі інтернет здійснила замовлення товару в інтернет-магазині «KRASA.DRESS» на сторінці соціальної мережі Instagram, електронна адреса сторінки https://www.instagram.com/krasa.dress/.
В магазині вона замовила костюм класичний, бежевого кольору, вартістю 2380 грн, розмір М. Згідно з текстовим повідомленням магазину їй була надана розмірна сітка та заявлено, що розмір костюму відповідає розмірній сітці їх магазину.
Вона здійснила передплату в розмірі 500 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_3 . Решта оплати була проведена під час отримання костюму у відділенні Нової пошти №89 в м. Дніпрі, куди товар надійшов згідно товаро-транспортної накладної від ОСОБА_2 , та був отриманий нею 17 березня 2024 року
Оскільки їй не підійшов розмір, вона обміняла його на інший. 29 березня 2024 року костюм після обміну був надісланий їй за адресою: АДРЕСА_1. Після отримання товару було виявлено, що він не задовольнив її за формою та фасоном, розміром та якістю, і не може бути використаний за призначенням. Вона відправила вказаний товар на адресу відправника разом з видатковою накладною, оскільки це була вимога інтернет-магазину та попросила оформити повернення коштів. Однак працівники магазину відмовились повертати їй гроші, мотивуючи тим, що вона пошкодила товар при примірці та вона була змушена отримати товар назад. Під час його отримання у відділенні Нової пошти №90, позивачка за участі працівника пошти здійснила відкриття пакування з товаром, за наслідком чого був складений акт, де в розділі «стан вмісту відправлення» зазначено, що на костюмі відсутні розриви біля кишені, однак біля кишені стирчить нитка. З поверненням товару не були надані видаткова накладна, чек або розрахункові квитанції.
Після повернення товару, інтернет-магазин почав ігнорувати її смс-повідомлення та не надавав інформацію стосовно того, хто є власником магазину та вона була змушена самостійно вести пошук, і виявила, що серед осіб підприємців в Єдиному державному реєстрі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не значаться, тобто вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність за відсутності реєстрації та без сплати податків, тому вона написала скаргу до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області. ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність з порушенням вимог законодавства, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, дії відповідачок спричинили їй моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях через порушення нормальних життєвих стосунків з оточуючими, вона змушена була звертатись за допомогою до адвоката, відкласти свою роботу, щоб приділити час на його пошук, яку оцінює в 20000 грн тому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд ухвалити рішення, яким стягнути на її користь з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно матеріальну шкоду в сумі 2851 грн, моральну шкоду в сумі 20000 грн та витрати на правничу допомогу.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі. До апеляційної скарги додано клопотання про огляд веб-сторінки. Апеляційна скарга мотивована тим, що в основу рішення покладені припущення за відсутності доказів які підтверджують факт пошкодження товару зі сторони позивачки. Відповідачі жодним чином не зафіксували факт пошкодження товару самою позивачкою, не склали з представником ПАТ «Нова пошта» жодного документу, що підтверджує факт виявлення пошкодження, натомість позивачкою у відділенні пошти при отриманні костюму разом з працівником пошти було складено акт, де зазначено, що в костюмі відсутні розриви біля кишені, однак стирчить нитка. Отже, позивачка надала докази того, що будь-які пошкодження на товарі були відсутніми, а нитка з кишені, яка не була закріплена під час його пошиття свідчить про те, що така невідповідність сталась саме з вини відповідачів, та не може бути підставою для відмови в задоволенні вимоги про повернення товару. Судом обмежено право на подання доказів та розглянуто справу за відсутності доказів. Крім того суд проігнорував клопотання про розгляд справи з викликом сторін. 12 травня 2025 року адвокат Панченко О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_3 надала заперечення проти клопотання про огляд веб-сторінки. 13 травня 2025 року адвокат Панченко О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_3 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що позивачка костюм отримувала на пошті. У разі, як би товар надійшов пошкоджений або бракований, то вона б відмовилася його отримувати, враховуючи той факт, що вона є фаховим юристом та має статус адвоката. Всі дії позивачки свідчать про її намір незаконно збагатитися, а не захистити своє право на розірвання договору.
Так ще до подачі позову зі сторони ОСОБА_3 було запропоновано повернути вартість товари з витратами на доставку. ОСОБА_1 відмовилася та вказала про те, що для врегулювання спору ОСОБА_3 повинна сплатити не лише вартість товару з витратами на пересилку але й моральну шкоду 2000 грн та витрати на адвоката 5000 грн. Просила стягнути з позивачки на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
15 травня 2025 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 07 березня 2024 року позивачка придбала в інтернет-магазині «KRASA.DRESS» на сторінці соціальної мережі Instagram костюм класичний бежевого кольору, вартістю 2830 грн, розмір М. В якості передплати за товар вона здійснила грошовий переказ в сумі 500 грн на картковий рахунок ОСОБА_3 . Згідно переписки у месенджері Viber, 17 березня 2024 року ОСОБА_1 забрала товар в м. Дніпрі у відділенні Нової пошти №89, який надійшов від ОСОБА_2 , та сплатила грошовий переказ решти вартості замовлення в сумі 2830 грн. Після примірки з`ясувалось, що костюм позивачці не підходить за розміром, а тому сторони домовились про його обмін на розмір S, позивачці було роз`яснено умови повернення товару. Згідно ТТН від 29 березня 2024 року позивачкою було отримано інший костюм. В ТТН зазначено контактною особою ОСОБА_2 , місто відправлення - Балта. ОСОБА_1 товар отримала, оплату за нього проведено під час отримання костюму у відділенні пошти. Після примірки з`ясувалось, що і даний костюм їй не підходить, після чого вона виявила бажання його повернути. Згідно ТТН ОСОБА_1 товар було повернуто, але ОСОБА_3 відмовилась його забирати, оскільки в ньому виявились пошкодження, а саме: надірваний карман.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 оплатила придбаний нею костюм, забрала його з поштового відділення, а отже в неї не виникло ніяких претензій щодо його якості та стану. В свою чергу, ОСОБА_3 при отриманні товару виявила недоліки, зафіксувавши їх на фото, що стало підставою для відмови отримання нею товару. Позивачкою не доведено, що недолік в придбаному костюмі виник до моменту його отримання нею. При дослідженні наданих сторонами доказів, а саме, відеозапису переписки сторін та фотографій костюму, суд встановив наявність нитки біля карману та незначне розходження шву, але суд не має можливості встановити причину виникнення даного недоліку та час його походження.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, п.42 Порядку юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Нормою ст.698 ЦК України визначено, що за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами.
За змістом ст.ст.205-208 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Положеннями ст.706 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов`язання. За змістом ст.ст.692, 694, 695 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. За змістом ст.ст.4, 6, 7 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.673, 675, 676 ЦК України, п.п.3, 5, 10 Порядку споживач, окрім іншого, має право на належну якість продукції, чому відповідає обов`язок продавця (виробника, виконавця) передати споживачеві продукцію належної якості, що відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами чи договором. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції. Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.
Згідно ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо споживачу реалізовано продукцію неналежної якості. Системний аналіз наведених норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини сторін, дає підстави для висновку, що у випадку придбання споживачем товару неналежної якості закон передбачає дві групи способів захисту споживачем своїх прав, які можуть бути пред`явлені на вибір споживача до продавця товару за місцем його купівлі, або до виробника, або до підприємства, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.
При цьому, споживач, який пред`явив одну із альтернативних вимог, має право пред`явити наступну вимогу лише у випадку невиконання вже пред`явленої. До першої групи альтернативних способів захисту прав споживача у випадку придбання ним товару неналежної якості закон відносить наступні вимоги споживача: про пропорційне зменшення ціни; про безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; про відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Така група способів захисту застосовується у випадку виявлення протягом гарантійного строку саме «простого» недоліку придбаного товару. До другої групи способів захисту прав споживача належать такі альтернативні вимоги споживача, як: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимога заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар. Разом з тим, друга група альтернативних способів захисту застосовується у випадку виявлення протягом гарантійного строку лише істотного недоліку товару, тобто недоліку, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:
а) він взагалі не може бути усунутий;
б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;
в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
При цьому, саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного недоліку товару, а тягар доказування причин його виникнення покладений на продавця/виробника/підприємство, що задовольняє вимоги споживача.
Положеннями ст.679 ЦК України, ч.14 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», п.18 Порядку встановлено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили. За змістом ч.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.678, ст.ст.680, 708 ЦК України, п.16 Порядку у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Відповідно до пунктів 12, 15 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотний недолік недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором. Недолік будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).
Системний аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що для встановлення істотності недоліку товару необхідно наявність таких ознак: неможливість чи недопустимість використання товару за призначенням; виникнення недоліку з вини виробника (продавця, виконавця); повторний прояв недоліку з незалежних від споживача причин після його усунення, а також наявність хоча б однієї з таких ознак: він взагалі не може бути усунений; його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.
Зі справи вбачається, що 07 березня 2024 року позивачка придбала в інтернет-магазині «KRASA.DRESS» на сторінці соціальної мережі Instagram костюм класичний бежевого кольору, вартістю 2830 грн, розмір М. 17 березня 2024 року ОСОБА_1 забрала замовлений нею товар (костюм розмір М) в м. Дніпрі у відділенні Нової пошти №89, який надійшов від ОСОБА_2 , та сплатила грошовий переказ решти вартості замовлення. З`ясувавши, що костюм їй не підійшов за розміром, сторони домовились про його обмін на розмір S, позивачці було роз`яснено умови повернення товару. Згідно ТТН від 29 березня 2024 року позивачкою було отримано інший костюм. Вказаний товар (костюм) було отримано нею без жодних претензій щодо його вигляду, тобто отримання відправлення у належному стані, що доводиться відсутністю фіксації будь-яких пошкоджень, нестачі тощо, оскільки зазначене не зафіксоване у відповідному акті. Отриманий позивачкою костюм знову не підійшов та вона виявила намір його повернути. При отриманні повернутого ОСОБА_1 товару, ОСОБА_3 було виявлено певну невідповідність у його стані, яку вона зафіксувала на фото, та відмовилась від його отримання, повідомивши про це позивачку, та доводи приведені в апеляційні скарзі вказаного висновку не спростовують.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у момент прийняття товару 29 березня 2024 року, позивачкою не було зазначено про будь-які пошкодження. Згідно умов публічного договору ТОВ «Нова Пошта», яка в даному випадку є перевізником, залученим продавцем для отримання покупцем товару, у разі отримання відправлення в неналежному стані (пошкодження, нестача тощо) може зафіксувати його стан у відповідному акті за формою, затвердженою за обов`язковою участю представників замовника/одержувача та експедитора. Жодних актів у момент прийняття 29 березня 2024 року товару складено не було, що свідчить про отримання товару у належному стані та без пошкоджень. За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що отримавши костюм 29 березня 2024 року позивачка просто не звернула увагу на те що біля кишені стирчить нитка не може слугувати підставою для задоволення позову.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги про те, що судом обмежено право позивачки на подання доказів та розглянув справу за відсутності доказів до уваги не приймаються, оскільки позивачкою до позовної заяви надано ряд доказів. Крім того, її інтереси у даній справі представляє адвокат, та сама позивачка є діючим адвокатом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обв`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, що заподіяна внаслідок порушення її прав. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням та пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з положеннями п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Частиною 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки у задоволенні вимог ОСОБА_1 про захист прав споживачів, шляхом стягнення на її користь з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно матеріальної шкоди в сумі 2851 грн відмовлено, правових підстав для стягнення у рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн не встановлено, та доводи приведені в апеляційній скарзі цього висновку не спростовують.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу адвоката про які заявлено у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України). У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи. Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції здійснює адвокат Панченко О.О., яка дає на підставі ордеру. 13 травня 2025 року адвокат Панченко О.О. яка діє в інтересах ОСОБА_3 надала відзив на апеляційну скаргу в якому також просила стягнути з позивачки на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. До відзиву було додано договір про надання правничої допомоги №01-06/05/25 від 06 травня 2025 року, ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1296747 від 06 травня 2025 року, акт виконаних робіт № 1 від 13 травня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №01-06/05/25 від 06 травня 2025 року, та платіжну інструкцію від 06 травня 2025 року. З акту встановлено, що адвокатським бюро "Олени Панченко" в особі Панченко О.О. було надано усну консультацію, витрачено 1 год. часу, здійснено підготовку та подачу відзиву та заперечення на заяву позивача витрачено 8 годин, та вартість наданих послуг становить 5 000 грн. Оскільки апеляційна скарга позивачки залишена без задоволення, з врахуванням фактично виконаної адвокатом відповідачки роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, з колегія суддів вважає за можливе стягнути з позивачки на користь відповідачки ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Нікопольськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 17березня 2025року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (ЄРНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
