17 грудня 2025 року у справі № 342/848/23 Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року без змін.
Городенківський районний суд Івано-Франківської області визнав особу винуватою за ч. 1 ст. 263 КК України та призначив їй покарання у виді 3 років позбавлення волі. Водночас на підставі ст. 75 КК України особу було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
За версією сторони обвинувачення, обвинувачений умисно придбав та зберігав бойові припаси. Під час обшуку в його автомобілі виявлено 28 патронів, які експерт ідентифікував як військові, призначені для відстрілу з військової автоматичної зброї. Патрони зберігалися у магазині до карабіна.
Апеляційний суд, переглянувши вирок за скаргою сторони захисту, дійшов висновку, що в діях особи відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Прокурор у касаційній скарзі не погодився з таким рішенням і вказував, що апеляційний суд помилково визнав наявність стану крайньої необхідності. На думку сторони обвинувачення, боєприпаси були вилучені поза межами бойових дій, тому реальна небезпека для особи чи інших людей була відсутня.
Верховний Суд зауважив, що для кожного суду кримінальної юрисдикції є аксіомою, що в Україні діє принцип суб`єктивного ставлення у вину, адже для притягнення особи до кримінальної відповідальності не достатньо, щоб вчинені нею дії підпадали під самі лише об`єктивні ознаки злочину, встановлені диспозицією тієї або іншої статті Особливої частині КК України, оскільки підставою для кримінальної караності діяння є лише винна поведінка особи.
Верховний Суд підкреслив, що суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, характеризується лише умисною формою вини. Тож до предмета доказування у цьому кримінальному провадженні входять обставини, які свідчать про те, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки, бажала їх або свідомо припускала їхнє настання.
Серед іншого Суд зазначає, що питання придбання боєприпасів у цьому кримінальному провадженні є ключовим, оскільки може свідчити про спрямованість і зміст суб`єктивної сторони дій особи, адже на момент придбання він повинен був усвідомлювати суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачати суспільно-небезпечні наслідки і бажати їх настання, що також стосується і зберігання.
Відповідно колегія суддів апеляційної інстанції доречно звернула увагу і на те, що підозрюваний, як в суді першої інстанції, так і безпосередньо в апеляційному суді, стверджував, що має власний карабін під патрон 7,62/39, який перероблений промисловим способом із бойової зброї, і виявлені у нього набої зовні нічим не відрізняються від мисливських, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що підозрюваний не усвідомлював різниці між цими патронами і відповідно не усвідомлював суспільної небезпечності своїх дій. У контексті наведеного цей суд слушно зауважив, що факт того, що частина патронів виявилася бойовою вже після їхнього вилучення та проведення експертизи, не підтверджує того, що підозрюваний про це знав у момент їхнього придбання та подальшого зберігання.
Така помилка в предметі кримінально-протиправного посягання виключає умисел на інкримінований йому злочин, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Варто акцентувати увагу й на показаннях особи в частині того, що він, використовуючи свій карабін, брав участь у заходах по обороні від російського наступу міста Чернігова, а потім 14 разів їздив у зону бойових дій під місто Бахмут як волонтер, де на блокпостах кілька разів отримував від військових патрони для свого карабіна з метою відсічі збройної агресії росії в фактичних умовах крайньої необхідності. Суд апеляційної інстанції, пославшись на довідку, констатував, що стороною обвинувачення не було спростовано того, що він як волонтер їздив у зону бойових дій під м. Бахмут.
Обставини крайньої необхідності та відсутність суб’єктивної сторони не є взаємовиключними, оскільки наявні в цій справі одночасно.
Перебування особи в зоні бойових дій в ситуації високомобільної маневреної війни вже є умовами крайньої необхідності для захисту країни, оточуючих та себе від небезпеки, тож в цьому випадку є всі підстави вважати, що обвинувачений діяв в умовах крайньої необхідності і, відповідно, на його дії поширюється норма ч. 1 ст. 39 КК України, згідно з якою не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Місцевий суд хоча і констатував факт отримання особою патронів на блокпості від військових по дорозі в м. Бахмут, у той же час, послався на те, що доказів участі обвинуваченого у відсічі та стримуванні збройної агресії рф та дій в умовах крайньої необхідності немає. Разом з тим, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що такі докази у матеріалах справи дійсно відсутні, адже вказані обставини органом досудового розслідування не перевірялися, незважаючи на те, що сторона захисту неодноразово на цьому наголошувала.
Відсутність доказів не спростовує тверджень підозрюваного в цій частині і відповідно не підтверджує пред`явлене йому обвинувачення, оскільки наведені висновки місцевого суду є доволі поширеним логічним невіглаством (Argumentum ad Ignorantiam), коли твердження визнається істинним лише тому, що не доведено його хибність, або хибним лише тому, що не доведено його істинність, спираючись виключно на відсутність доказів, що у рамках кримінального судочинства є спробою перекласти тягар доведення, всупереч приписам ст. 92 КПК України, на обвинуваченого.
P.S. Цікавий висновок можна зробити з цієї справи.
Сам факт виявлення у особи бойових припасів ще не є достатнім для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК України. Сторона обвинувачення повинна довести умисел особи на незаконне придбання та зберігання таких боєприпасів. Якщо обставини справи свідчать, що особа діяла в умовах воєнної небезпеки, для захисту себе, інших осіб або держави, такі дії можуть виключати склад кримінального правопорушення.
