Тернопільський апеляційний суд захистив право особи на опіку.
Військовослужбовець звернувся з заявою до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, заінтересовані особи – бабуся військовослужбовця, виконавчий комітет сільської ради про визнання його бабусі, 01 лютого 1949 року народження, недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна.
В обґрунтування заявлених вимог заявник покликався на те, що бабуся є особою з інвалідністю 1 групи з дитинства по зору і потребує у зв’язку з цим постійного догляду, відповідно до висновку про умови та характер праці довідки до акта огляду МСЕК серії. Крім цього, у неї є зафіксовані лікарем скарги на зниження пам’яті, пригнічений настрій, дезорієнтацію в часі та просторі. У бабусі встановлено діагноз «розлади особистості та поведінки внаслідок дисфункції головного мозку з помірними когнітивними порушеннями», відповідно до консультативного висновку спеціаліста.
Через стан свого здоров'я бабуся не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв’язку з чим потребує постійного стороннього догляду, що є підставою для визнання її недієздатною.
Найближчі родичі бабусі - її чоловік є особою з інвалідністю І групи по зору, а також син хворіє на гіпертонічну хворобу, дисциркуляторну енцефалопатію II ступеня з вираженою атаксією, помірним аміостатичним синдромом, стійким цефалічним синдромом, має зафіксовані зміни на МРТ в головному мозку, має зниження когнітивних функцій, йому встановлено діагноз дифузного кардіосклерозу, у зв’язку з чим був звільнений із військової служби за станом здоров’я. Ні син, ні чоловік не мають змоги, у зв’язку з незадовільним станом здоров’я, забезпечувати потреби бабусі.
Заявник є найближчим родичем бабусі та здатний забезпечувати її потреби в лікуванні, харчуванні, одязі тощо. На даний час заявник перебуває на військовій службі
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року заяву задоволено частково. Визнано бабусю недієздатною та встановлено над нею опіку.
Тимчасово покладено обов’язки опікуна над недієздатною на орган опіки і піклування сільської ради до вирішення питання про призначення опікуна в порядку, визначеному законом.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки заявник призваний в Збройні Сили України і на теперішній час проходить військову службу, тому вказані обставини унеможливлюють фактичне виконання ним обов`язків як опікуна.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні заяви про призначення опікуном, адвокат Михайло Самуляк як представник військовослужбовця, а також представник особи, відносно якої встановлено опіку, адвокат Бабій Назарій, подали на нього апеляційні скарги.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду не погодилася з рішенням суду про відмову у задоволенні заяви військовослужбовці про його призначення опікуном бабусі.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року за клопотанням адвоката Самуляка Михайла зупинено апеляційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №305/1557/24 з тих підстав, що правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, в частині вирішення питання щодо можливості призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном, та правовідносини у справі №305/1557/24, яка перебуває на розгляді Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду є подібними.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 14 вересня 2026 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви військовослужбовця в частині призначення його опікуном, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов помилкового висновку про те, що перебування заявника на військовій службі свідчить про неможливість виконання ним обов’язків опікуна.
Колегія суддів звертає увагу на те, що сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).
Така правова позиція також висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові 22 червня 2026 року у справі №305/1557/24.
Разом з тим, досліджуючи питання можливості здійснення опікунства над недієздатною особою іншими особами, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції, в тому числі з посиланням на подання опікунської ради виконавчого комітету сільської ради про призначення опікуном військовослужбовця, встановлено, що інших осіб, котрі б виявили бажання виконувати обов’язки опікуна бабусі, органом опіки та піклування не встановлено.
При цьому, як з вказаного подання, так і з усних пояснень, наданих в судовому засіданні суду першої інстанції вбачається, що ні син недієздатної, ні внучка недієздатної не можуть здійснювати опіку над бабусьою, оскільки її син має ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби та систематично проходить стаціонарне лікування, а внучка є працівником поліції і в силу ненормованого робочого графіку, який передбачає цілодобове виконання нею своїх обо'язків та введеного в Україні воєнного стану, не має ні можливості здійснювати опіку над бабусьою, ні бажання, оскільки, з її слів, в неї з неприязні відносини з бабусею.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та подання органу опіки, чоловік має інвалідність І групи довічно через вроджене порушення функції зору. Також комісією встановлено, що останній вже декілька років проживає окремо від своєї дружини.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що інших родичів чи осіб, які б виявили бажання чи мали б змогу здійснювати опіку над недієздатною немає.
Більше того, з дослідженого судом апеляційної інстанції подання також вбачається, що під час спілкування з бабусею, остання позитивно реагувала на ім’я військовослужбовця та між ними склалися здорові родинні стосунки. При цьому, заявник створив належні умови для проживання бабусі.
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про призначення опікуном недієздатної - її онука військовослужбовця.
Тернопільський апеляційний суд апеляційні скарги адвоката Самуляка Михайла та представника заінтересованої особи адвоката Бабія Назарія — задовольнив.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні заяви про призначення опікуном особи 01 лютого 1949 року народження заявника — скасовано.
Ухвалено в даній частині нове судове рішення, яким заяву — задоволено. Призначено військовослужбовця опікуном недієздатної.
Постанова Тернопільського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року у справі № 607/27785/24.
