Військовослужбовець обвинувачується у поширенні інформації про переміщення, рух та розташування ЗСУ чи інших військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генштабом ЗСУ, МОУ або іншими уповноваженими держорганами, вчинене в умовах воєнного стану.
Обставини даної справи зазначаються у вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Так, відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до розпорядження командувача було заборонено здійснення фото-, відеозйомок на території відповідної військової частини (ВЧ) та підпорядкованих підрозділах, поширення на особистих сторінках в соціальних мережах (месенджерах) та інших інтернет ресурсах інформації стосовно стану, озброєння, забезпечення, переміщення, результатів виконання бойових завдань, тощо підрозділами військової частини, надання будь-яким чином інтерв`ю, коментування їх діяльності, тощо, без попереднього погодження з начальником служби зв`язку з громадськістю та дозволу командувача повітряного командування.
Однак військовослужбовець, який був відряджений до даної ВЧ, неодноразово знімав на власний телефон та відправляв своєму батькові у «Telegram» фото, відео та інформацію про переміщення, рух та розташування підрозділу, про подальше місцеперебування одного із підрозділів ВЧ, озброєння та бойові припаси, що перебувають у військовій частині, рух військової техніки і тд.
Крім того він надсилав батькові через месенджер скріншоти екрану свого мобільного телефону із зображенням геомітки на карті місцевості за можливості її ідентифікації із зазначеним місцем розташування підрозділу ВЧ, а також іншу інформацію, що стосувалась діяльності підрозділу.
На підставі зібраних доказів військовослужбовця було обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України.
В подальшому між прокурором та обвинуваченим було укладено угоду про визнання винуватості.
В угоді про визнання винуватості сторони узгодили покарання за ч. 2 ст. 114-2 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а також на підставі ст. 58 КК України враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем і характеризується позитивно, замість позбавлення волі призначити йому покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 2 роки із відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави 10 відсотків.
У судовому засіданні обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України і погодився з усіма обставинами, що викладені в обвинувальному акті та угоді.
В підсумку суд затвердив угоду між сторонами, обвинуваченого було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 58 КК України замість покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки призначено остаточне узгоджене покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 роки з відрахуванням в доход держави 10 відсотків із суми грошового забезпечення.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва скасовано.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
На вирок суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
