Військовий отримав поранення в бою, але виплату не отримав. Справа дійшла до Страсбурга.
07 вересня 2026 року Європейський Суд з прав людини опублікував комунікацію у справі Олександра Сергійовича Пересипко та Валерія Вікторовича Дронова проти України.
Заяви стосуються відмови у виплаті спеціальної винагороди тяжкопораненим військовослужбовцям, на яку заявники нібито мали право відповідно до Постанови КМ України № 168 від 28 лютого 2022 року.
Після повномасштабного військового нападу російської федерації на Україну в лютому 2022 року обох заявників було призовано до лав Збройних Сил України. У різні дати обидва отримали поранення в бою. Стверджуючи, що вони були тяжко поранені, вони подали позови до національних судів, вимагаючи виплати спеціальної винагороди згідно з вищезазначеною Постановою за час їхнього лікування та реабілітації (100 000 українських гривень або приблизно 2500 євро на місяць).
Заявник у заяві № 29365/25 посилався на довідку, видану військово-лікарською комісією, в якій зазначалося, що його травми були «важкого ступеня» .
Національні суди відхилили його позов, постановивши, що довідка не вказувала на те, що травми були «тяжкими», як того вимагають відповідні національні правила. Суди не пояснили, чим ці два поняття відрізняються по суті.
У заяві № 765/26 заявник посилався на дві довідки, видані військово-лікарською комісією, в яких зазначалося, що його травми були «серйозними». Суди відхилили його позов на підставі первинної довідки, в якій ті ж травми були класифіковані як «незначні».
За словами заявника, суди не розглянули його аргументи щодо помилкової класифікації його травм у першій довідці та не уточнили, чому перша довідка мала перевагу над наступними висновками медичних комісій. Суди постановили, що питання класифікації травм належить до дискреційних повноважень військово-лікарських комісій і не підлягає судовому перегляду.
Заявники скаржаться відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції на те, що їм було відмовлено у спеціальній винагороді через те, що органи влади не кваліфікували їхні травми належним чином.
Вони також скаржаться відповідно до статті 6 § 1 Конвенції (заявник у заяві № 29365/25 по суті посилається на це положення), що національне провадження було несправедливим, оскільки суди не розглянули їхні відповідні та важливі аргументи.
Крім того, заявник у заяві № 765/26 скаржиться відповідно до статті 6 § 1 та статті 13 Конвенції на недостатність судового перегляду у його справі та відсутність ефективних національних засобів правового захисту стосовно його скарг за Конвенцією.
ЗАПИТАННЯ ДО СТОРІН
1. Чи мали заявники «законне очікування» отримати спеціальну винагороду у зв'язку з отриманими травмами відповідно до Постанови № 168 від 28 лютого 2022 року у значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (див. Béláné Nagy проти Угорщини [GC], № 53080/13 , §§ 80-86, 13 грудня 2016 року)?
2. Якщо так, чи мало місце втручання у мирне користування майном заявників у значенні статті 1 Протоколу № 1? Чи було це втручання в суспільних інтересах та відповідно до умов, передбачених законом, і якщо так, чи накладало воно надмірний індивідуальний тягар на заявників? Зокрема, чи діяли компетентні органи своєчасно, належним чином та з максимальною послідовністю (див., наприклад, Grobelny v. Poland , no. 60477/12 , §§ 67-68, 5 березня 2020 року)?
3. Чи мали заявники право на справедливий розгляд справи під час визначення їхніх цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 6 § 1 Конвенції? Зокрема:
- Чи надали національні суди достатні підстави для своїх рішень, і чи були їхні рішення «свавільними» та/або «явно необґрунтованими» (обидві заяви) (див. Bochan проти України (№ 2) [ВП], № 22251/08 , §§ 61-64 , ЄСПЛ 2015; Pronina проти України , № 63566/00 , § 25, 18 липня 2006 року)?
- Чи судовий перегляд, здійснений національними судами, поширювався на всі питання факту та права, що мають відношення до спору (заява № 765/26 ) (див. Ramos Nunes de Carvalho e Sá проти Португалії [GC], № 55391/13 та 2 інших, §§ 176-86, 6 листопада 2018; ID проти Болгарії , № 43578/98 , §§ 45-55, 28 квітня 2005 р.; Пішкін проти Туреччини , № 33399/18 , §§ 130-35, 15 грудня 2020 р.)?
4. Чи мав заявник у заяві № 765/26 у своєму розпорядженні ефективний національний засіб правового захисту для своїх скарг, як того вимагає стаття 13 Конвенції?
