Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Адже позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній.
Виходячи з таких міркувань ВПВС в постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219918 дійшла висновку, що разі заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).
Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного.
Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.
Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов, на який не поширюється позовна давність, оскільки його можна заявити впродовж усього часу тривання порушення.
Обрання неефективного (неналежного) способу захисту зумовило відмову у задоволенні позову.
