Для визнання заповіту недійсним висновок експертизи про можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та можливість керування ними повинен бути категоричний та не може грунтуватися на припущеннях.
Постанова Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 607/22488/20 у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю., - https://reyestr.court.gov.ua/Review/114322858.
Особа звернулася з позовом про визнання заповіту недійсним. В обгрунтування позовних вимог позивач зокрема зазначив, що його батько хворів онкологічним захворюванням, систематично приймав сильнодіючі знеболювальні ліки, а відтак під час складання заповіту на ім`я іншої особи, через власний психічний та емоційний стан не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що при посвідченні оспорюваного заповіту його батько не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними та що у нього було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину. Тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій. При цьому зазначив, що сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої хвороби не є достатнім доказом його неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, та не спростовує презумпцію його психічного здоров`я.
Апеляційний суд погодився з рішенням першої інстанції. Верховний Суд залишив в силі рішення першої інстанції.
Щодо обставин про стан здоров'я заповідача, то у справі наявна наступна інформація:
Після огляду сімейним лікарем особи померлого було встановлено, що об'єктивно загальний стан його стан після ампутації лівої ноги на рівні середньої третини стегна, відносно задовільний. Діагноз: Хондросаркома лівої в/гомілкової кістки (видалення пухлини 2019 рік). Рецедив ІІ кл. гр. ІХС. Кардіосклероз у поєднанні з метаболічною кардіоміопатією. КВР 2. СН І ст. Хронічний персистуючий гепатит. Хронічний калькульозний холецистит. Нефроптоз лівої нирки І ст.
Згідно повідомлень КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради № 03-1/2807 від 27 липня 2021 року, № 03-7/3155 від 17 серпня 2021 року померлий за медичною допомогою до лікаря-психіатра поліклінічного відділення не звертався.
Висновком судово-психіатричної експертизи № 510 від 15 листопада 2021 року встановлено, що заповідач померлий на період, який відноситься до складання ним заповіту (15 травня 2020 року) психічними хворобами чи тимчасовими розладами психічної діяльності не страждав, міг давати звіт своїм діям та керувати ними.
З висновку експертів посмертної комплексної комісійної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи № 27 від 09 травня 2023 року вбачається, що оскільки відсутні будь-які об`єктивні дані про наявність в ОСОБА_4 психічних розладів за період його лікарського спостереження, то враховуючи принцип презумції психічного здоров`я на період, який відноситься складання ОСОБА_4 заповіту, він психічними розладами чи тимчасовими розладами психічної діяльності не страждав, тому міг давати звіт своїм діям та керувати ними.
Також Верховним судом було зазначено, що для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
