Юрій Камельчук, народний депутат Верховної Ради України 9-го скликання, член комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг став черговим гостем медіа-ресурсу "ПОРАДИ ЮРИСТА" і в інтерв'ю кореспонденту Віталію Гузію розповів про такі теми:
- ситуація в енергосистемі України в умовах постійних обстрілів ворога та що потрібно робити для захисту;
- щодо суб'єктності українського Парламенту та Уряду;
- скандал з Міндічем та корупція в Україні;
- чи потрібен інструмент анулювання депутатського мандата і за що повинні відповідати народні обранці;
- мирні ініціативи Трампа: на які поступки може пойти Україна, а в яких питаннях позиція має бути принциповою.
Про це та інше читайте в інтерв'ю.
Віталій Гузій:
Останнім часом росія наростила удари по енергоінфраструктурі України і ситуація дійшла до того, що в найбільших містах України, таких як Одеса, стався локальний блекаут, коли по всьому місту немає світла по декілька днів. Якою далі буде перспектива стосовно ситуації з енергетикою і як ми переживемо поточну зиму?
Юрій Камельчук:
Це не декілька днів, а вже триває більше і це жахлива ситуація.
Наскільки все складно, чи є якийсь план далі і як ми будемо проживати цю зиму? Складно, особливо складно буде прифронтовим територіям, тому що до них найбільше долітає - каби, керовані авіабомби, які дуже складно знищити і протидіяти ним.
Тішить лише те, що є люди, які можуть це технічно відремонтувати, але також, можна їм поспівчувати щодо кількості їхньої роботи і її небезпечності. Адже часто буває, наприклад, на Чернігівщині, чи Сумщині, коли працюють ремонтники, «прилітає» знову туди дрон і, відповідно, людей треба додатково захищати. Ми маємо приділяти увагу як енергетичним проблемам, так і паралельно проблемам захисту самих енергетиків, які намагаються відновлювати пошкодження.
Наскільки складно може бути далі – очевидно, що буде складніше, тому що зимові умови погіршують ситуацію. Обледеніння ліній електропередач, складність доступу зимою до пошкоджених ділянок, тощо.
Якщо Путін перестане стріляти це найкраще, що може допомогти зберегти енергетику. Або Європа дасть нам ще під сотню F-35 бажно, не F-16 і ще хоча би кілька десятків «Петріотів». Тоді буде легше захищатися.
Мене здивувала приємна історія, яка не є технічною, але є чисто людською. Нещодавно в інтернеті з'явилося відео маленької дівчинки зі Львова, яка в руках передає нібито символічно світло для Одеси. І одесити на це емоційно і дуже позитивно відреагували. І це найбільша мотивація.
Віталій Гузій:
Але все ж таки, чи є план дій на майбутне, якщо ситуація в енергетиці буде погіршуватися. Звісно, бажано щоб ЄС, США ще більше нам допомагали, але ми бачимо фактор Трампа, ми бачимо, як змінюються уряди в Європі - останні вибори багато чого неприємного нам показали. Тобто спираючись на себе, що конкретно ви можете запропонувати? Можливо якісь нові механізми, щоб покращити захист наших енергооб’єктів?
Юрій Камельчук:
По-перше, місцевій владі варто більш продумано розподіляти кошти. Наприклад, не виділяти на ремонт якогось народного будинку, перекладання нової бруківки чи облаштування мосту, по якому майже ніхто не їздить. Таких історій, на жаль, в Україні ще досить багато, і інколи саме публічний розголос допомагає зупиняти такі дії.
Також, ми чудово розуміємо наслідки «справи Міндіча», історії того, що купа «решал», купа посередників влізали в модели і схеми фінансування енергетики. Через це, зокрема, ми маємо великі проблеми з захисними спорудами, через це ми маємо завищені ціни, на те чи інше обладнання.
Я сподіваюся, що тепер такими історіями правоохоронці займатимуться регулярніше і активніше. І реально будуть притягувати до відповідальності, адже зараз це не дуже вдалося, тому що Міндіч по факту втік і наврядчи ті гроші ми побачимо в українському бюджеті.
Тому, щодо конкретики, принцип дуже простий.
Насамперед, треба кілька рівнів захисту енергооб'єктів. Далі, треба детальний відкритий контроль за всіма закупівлями. Не закриті тендера, не обмежена інформація для службового використання, а щоб усі бачили, що якщо це трансформатор, чи якась там релейна станція управління коштує стільки то в одному місці, то для «Енергоатому» чи «Укренерго» вона коштуватиме стільки ж. Не може бути різниці в два, три рази. Таким чином гроші підприємств будуть зберігатися і на нормальну зарплату для працівників-энергетиків, які все відновлюють, і на запасні матеріали та ремонтні комплекти і так далі.
Щодо захисту. На жаль, наслідки того, що ми маємо зараз втрат в енергосистемі, не можна повернути прям за одну секунду, і якщо не має ремонтного комплекту, якогось трансформатора, то відновлення однієї точки може обходитися нам в часі до півроку. Коли є ремонтний комплект, це як правило місяць-два.
Нам треба мобільні групи ППО, які будуть знаходитися на кількох рівнях перед ключовими енергетичними об'єктами. Бо часто елементарно не вистачає рук, і не вистачає набоїв для того, щоб збити ті ж «Шахеди».
Крім того, потрібні дрони-перехоплювачі. Зараз до тисячі таких перехоплювачів в день постачається для потреб Збройних Сил України, але цього замало, тому що ми можемо бачити інколи сотні дронів ворога за день, а перехоплювачі потрібні і на фронті.
Тому можливості по виробництву дронів-перехоплювачів потрібно подвоїти мінімум і до цього можуть долучитися наші міжнародні партнери, які можуть інвестувати в подібні спільні проекти.
Інших варіантів, як відстрілюватися, захищатися бетонними укриттями поки що не існує.
Віталій Гузій:
Чи потрібні якісь адміністративні зміни в архітектурі системи влади. Чи вважаєте ви, що українському Парламенту та Уряду треба більше суб'єктності, для того, щоб все ж таки розподілення коштів на необхідні потреби було краще?
Юрій Камельчук:
Ви абсолютно праві, суб'єктність необхідна і Парламенту і Кабміну.
Є одна проста формула ефективного контролю за будь-яким проектом. Він має відбуватися регулярно і з відповідною частотою.
Контроль має відбуватися в деяких випадках, щомісочно чи щотижнево, і щоб люди, які контролюють, мали пряму відповідальність за неналежне ставлення, що призвели, наприклад, до перевитрат, надмірних втрат, тощо і відповідно знищення нашої інфраструктуру, чи не дай бог випадків, в яких гинуть люди. У нас ця система дуже слабенька.
У приватному бізнесі, як правило ця система набагато ефективніша і простіша. Я не розумію, чому таких методів досі не було впроваджено Кабміном, відповідними розпорядженнями.
Ті ж Наглядові ради на держпідприємствах виходить, що вони не ефективно здійснювали цей контроль.
Я вважаю, що дві речі, які варто запровадити. Перше - це відповідальність для членів Наглядових рад і друге – це їхне декларування. А також обов’язкова присутність члена Наглядової ради на відповідному підприємстві, адже у нас нерідко мала місце ситуація, коли члени дистанційно працювали у раді, на знаходячись навіть в Україні і я не думає, що це ефективно.
Віталій Гузій:
Повертаючись до скандалу з Міндічем, який в принципі є наслідком того, що у нас була фактично встановлена монополія влади, чи є політична відповідальність на депутатах, на певних депутатських фракціях, за те, що суб'єкність парламента стала де-факто нижчою за всю історію незалежної України?
Юрій Камельчук:
Як кажуть, кадри вирішують все. А ще вирішують все, ті, хто підбирає ці кадри. От ті, хто вирішував кого підбирати, самі орієнтувалися тільки на свої інтереси. Вони фактично не були і не є державниками, тому що на мій погляд державник це той, хто може виконувати свою роботу, не очікуючи на винагороду, не очікуючи на якісь фінансові результати, які виходять за межі можливості, яка зараз є на ті чи інші посади.
Чи могли якимось чином депутати вплинути на історію з Міндічем?
Якщо б створювалися відповідні тимчасові слідчі комісії, вони розслідували б ці факти та передавали всю інформацію до правоохоронних органів, які б їх розслідували і доводили до логічного завершення, до вироку в суді.
З 2019 року, мені з різних джерел надходила інформація щодо зловживань в «Енергоатомі», «Укренерго» при попередніх керівниках. Ці факти я висвітлював і надавав компетентним органам але на них не реагували.
І не тільки я ці факти подавав. Мої колеги з інших фракцій також це робили, а правової реакції на них органів не було.
Тому мене здивувало, що вони 15 місяців це розслідували і нарешті вирішили оприлюднити. А до того корупції не було в енергетиці? Це смішно чути. І чому 15 місяців треба було чекати, поки вони зафіксували 200 млн. Чому не 50? Чому взагалі просто не арештували спочатку Міндіча, а потім вже оприлюднювати деталі?
І навіть звинувачення двох міністрів зараз, воно ж не доведено до логічного завершення, просто сказали, що вони замішані в тій історії. А де суд?
Якщо ми після всіх анонсів, що ті чи інші люди замішані, але не бачимо засідань суду, викликає сумнів, чи в них всі факти розслідування зібрані докупи.
Віталій Гузій:
Ви вийшли з партії «Слуга народу»?
Юрій Камельчук:
Я залишаюся технічно працювати у фракції але у мене вже свій окремий політичний проект партії «Українська нація».
Якщо люди не впевнені в тому, що вони роблять, заради чого вони роблять, вони не визначені з власною метою. Чому вони пішли в політику, заради чого? І яких цілей вони хочуть досягати?
Не визначені люди, не відомо куди йдуть. Люди без мети йдуть за чужою метою, не зважаючи на вік, досвід, досягнання і так далі.
Мені було складно перед тим, як вирішити йти в політику. Адже до цього я займався успішним нормальним бізнесом. Я в принципі міг жити в будь-якій країні сіту і навіть розглядав якісь певні варіанти, де цікаво, вигідно і комфортно робити бізнес. Але побувавши в понад 40 країнах до 2019 року я зрозумів, що там мені не цікаво.
Треба почати брати тут відповідальність, де ти можеш реально вплинути. Своїми переконаннями, своїми вміннями, об'єднанням з людьми, які теж прагнуть цього результату, щоб в Україні стало жити комфортніше, якщо дуже простим висловом. І я з часом побачив, що людей, які цього хочуть є багато, але велика частина з них трохи боїться, трохи наляка впливом тех людей, які їх просували до влади. І дехто фінансово залежні від них. Фінансово незалежних людей у владі і серед народних депутатів не багато. Вони є, але їх не багато. І навіть ті, що є, вони ще уважно дивляться, чи не буде в них проблем з їхнім бізнесом, де вони є власниками, якщо вони раптом почнуть грати, якось у свою окрему гру, чи будуть ставати опозиціонерами і так далі. Вони цього бояться. Сміливих людей, які готові йти до влади і нічого не бояться, або які вже є при владі і нічого не бояться, їх не так багато. Але, навіть об'єднавши тих, що вже є і тих, що хочуть піти далі вперед ми можемо зробити набагато більше.
Віталій Гузій:
Проблема в тому, що влада в Україні формується навколо фінансово-промислових олігархічних кланів, а зараз частково в руках певних кіл впливу наших західних партнерів і проблема в тому, що до цієї системи допускаються або ті люди, які найбільш безпринципні, або ті люди, які будуть найменш суб'єктними і найбільш лояльними по відношенню до того, хто по ресурсам їх переважає. Або, скажімо, туди допускаються чиїсь лобісти. Тобто, навіть якщо випадково туди потрапляють порядні люди, кваліфіковані, вони, не відчувають системи стримувань і противаг і стають заручниками цієї системи і їй програють. Тому на рахунок реформування влади, як ви думаєте, яка форма правління в державі була б найбільш оптимальною?
Юрій Камельчук:
Мені здається, з точки зору очікувань виборців 2019 року, монобільшість себе не виправдала. Плюс, коли влада концентрується в одних руках і коли ми маємо все рівно незрілість державного управління, це призводить до зловживань, до монополізації, що в свою чергу створює більш сприятливі умови для автократії, тоталітаризму в довготривалій перспективі.
Тому треба альтернативи і моя особиста думка, що краще, щоб парламент був збалансованим, щоб абсолютної влади в ньому ні у кого не було, щоб завжди парламент формував точку компромісів між різними політичними гравцями різних партій та фракцій. І я думаю, що в принципі нинішня форма правління, вона оптимальна - парламентсько-президентська. Просто вона потребує доопрацювання, щоб стала максимально прозорою з точки зору юридичної регламентації, хто за що і як відповідає.
Можливо, щоб відповідальність теж посилилась за порушення Конституції, за порушення законів.
Якщо ми говоримо про представленість партії в парламенті я би створив певні обмеження для того, щоб не виникало монобільшості. Умовно, перше, це знизив би відсотковий бар'єр проходження до Парламенту з п'яти, як мінімум до трьох.
Далі створив би верхню палату парламенту, так званий Сенат, який своїми повноваженнями мав би робити додаткові стримуючі фактори, коли можна накладати вето, крім, наприклад, законів, пов'язаних з бюджетом, коли вони можуть подавати правки.
Але основне те, як люди обиратимуться до Сенату. Вони обиратимуться громадами, з обов'язковим представництвом всіх громад. Тобто не просто партія виграла вибори, там є певний список і неважливо звідки люди. Фактично Сенат частково є такою собі формою мажоритарки. Туди обираються люди, яких знають, які мають авторитет. І по-іншому вони туди обратися не можуть. І цей же фактор можна включити в існуючу систему виборів, коли партії будуть іти на праймеріс. Мається на увазі всередині самої партії, перед тим, як виставляти кандидатів до списку. Це додасть відкритості для суспільства, люди бачитимуть, кого партія пропонує направити до Верховної Ради.
Віталій Гузій:
А чи був би дієвим інструмент анулювання депутатського мандата за, наприклад, критично низький відсоток виконання своїх передвиборчих обіцянок, адже на цьому «виїзжають» зачасту популісти, які багато всього обіцяють, користуючись тим, що за свої обіцянки і за свої слова вони не нестимуть жодної відповідальності?
Юрій Камельчук:
При всій повазі, але передвиборчі обіцянки, вони не завжди мають здатність здійснюватися не тому, що людина щось неправильно робила, а тому, що ці люди в меншості, наприклад.
І тому якась певна більшість, яка має інші інтереси, треба, щоб вона чесно казала про свої наміри.
А от перше, за що б я анульовував мандат, це за регулярне невідвідування засідань не тільки
Верховної Ради, але й комітету. Оце точно фактор, який варто додати і забирати мандат, тому що ти фактично не виконуєш своїх зобов'язань. Для чого тебе вибирають?
Що стусується певних обіцянок, взагалі суспільство дорослішає і просто так на слова вже не вірить, воно хоче почути докази, або принаймні програму. Далі вже буде залежати від суспільства, наскільки вони готові будуть проаналізувати те, що їм подається. І тут нам всім треба вчитися розрізняти маніпуляцію, розрізняти брехню і не лінуватися, заглибитися в кожну деталь. Розпитати поки не стане зрозуміло, як ти досягнеш того чи іншого.
І бажано, щоб хтось допомагав в цьому розбиратися. Це мають бути люди, які готові ці цінності пропагувати і розказувати, як правильно аналізувати передвиборчі обіцянки, як правильно перевірити кандидата, розібратися у всіх цих політичних маніпуляціях, тощо.
Віталій Гузій:
Інтенсифікувався перемовний процес і був представлений так званий «мирний план Трампа». Україну примушують до ряду поступок, як то визнання зі сторони США Криму і Донбасу російськими, як то вивід ЗСУ з Донецької області. Ви, як народний депутат, як вважаєте, по яким питанням Україні, задля припинення активної фази війни було б варто переглянути свою політику і в чомусь поступитися, а в чому ми маємо це сприймати як червону лінію і наполягати на послідовності?
Юрій Камельчук:
Червона лінія - це наші території. Це Донеччина, Луганщина, всі окуповані території зараз Росією, включаючи Крим. Ми не маємо права ні морально, ніякого відмовлятися. Та і причини, в принципі, немає, тому що поки що так військовим шляхом ми не можемо повернути, але це не означає, що не буде такої можливості в майбутньому. І це не означає, що Росія не втратить в майбутньому можливість контролювати взагалі ці території, тому що подібна ситуація вже була неодноразово. Але це займає трошки більше часу, ніж цей час повномасштабної війни чи взагалі війни з 2014 року.
Друге, щодо компромісів. Якщо звузити максимально все і не обговорювати всі пункти «мирної угоди», мені здається, прийнятний для України може бути тільки один компроміс відносно частини Донецької області, де Штати кажуть: "Давайте зробимо там демілітаризовану вільну економічну зону». І якщо там поставлять американську базу і відкриють кілька крупних виробництв з допомогою американців, я тільки за. Тому що там, де американська база, там місцеві мешканці мають гроші. Там, де виробництво велике, там в людей є робота. Це єдиний компроміс, де ми можемо піти.
Стосовно Запорізької атомної станції то не на трьох, не на двох Україна-росія ділити, а давайте поділимо зі Сполученими Штатами. Не можемо ми вернути хай США попрацюють так, що вона повернеться в спільну власність Сполучених Штатів і України.
Чому? Ну, Сполучені Штати, в принципі, там десь 130 чи більше мільярдів Україні дали. Я думаю, що це варто того, щоб поділитися, можливо, не назавжди, але можливостями виробництва електроенергії ЗАЕС.
Все решта, ну який може бути компроміс? Ну, умовно кажучи, репарації хай виплачують не завтра, а післязавтра, але відмовлятися від цього не можна.
Повне інтерв'ю дивіться на YouTube - каналі "ПОРАДИ ЮРИСТА":
