ВПВС у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114685579 вкотре зауважила, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо).
У цій справі спір виник щодо прострочення виконання зобов`язання, підтвердженого у грошовому еквіваленті іншим судовим рішенням. Тому застосований у тому рішенні Закон № 266/94-ВР не регулює спірні правовідносини, оскільки спір стосується гарантій виконання державою чинного судового рішення.
Такі гарантії поширюються і на ті рішення суду, згідно з якими з держави стягнуті кошти, зокрема, для відшкодування завданої нею (незаконними діями її органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду) шкоди.
Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.
Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
Водночас припис ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовний до спірних правовідносин не з дати набрання законної сили рішенням суду, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до виконання органу ДКС України і до дня повного виконання.
ВПВС відступила від висновків, сформульованих у постановах ВС про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність може виникати тільки у договірних правовідносинах, а також про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.
