3 лютого 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Ramishvili v. Georgia.
Заявник, Міхеїл Рамішвілі, є громадянином Грузії, проживає в місті Тбілісі. Він є відомим адвокатом захисту, який працював у низці гучних кримінальних справ у Грузії.
У вересні 2017 року він захищав обвинуваченого у справі про замах на вбивство секретаря Патріарха та був запрошений до участі в прямому ефірі телевізійної програми. Під час цієї програми ведучий зателефонував відомому представнику духовенства Грузинської православної церкви - отцю І., який водночас був свідком обвинувачення. Останній назвав пана Рамішвілі «інформатором» і «провокатором», звинувативши його у передачі інформації спецслужбам.
Пан Рамішвілі подав проти священнослужителя цивільний позов про захист честі та гідності, стверджуючи, що ці заяви завдали шкоди його професійній репутації. Тбіліський міський суд задовольнив позов. Однак це рішення було скасоване Тбіліським апеляційним судом, який, зокрема, визнав спірні висловлювання особистими оціночними судженнями отця І. Верховний суд у червні 2023 року підтвердив цю позицію, зазначивши, що пан Рамішвілі не надав достатніх доказів для спростування тверджень отця І.
Європейський Суд з прав людини зазначив, що висловлювання отця І. зроблені в межах обговорення питання, яке становило суспільний інтерес, а саме гучної справи про вбивство, що перебувала на розгляді та викликала широку суспільну дискусію щодо Грузинської православної церкви загалом і питань, пов’язаних з Патріархатом.
Суд також зауважив, що сам пан Рамішвілі був публічною особою і добровільно перебував у центрі уваги громадськості як адвокат захисту у гучних кримінальних справах. Відтак Суд вважає, що заявник мав виявляти вищий рівень толерантності до критики, ніж той, якого можна очікувати від приватної особи.
Отець І. звинуватив пана Рамішвілі у вчиненні неправомірних дій або, щонайменше, у порушенні норм юридичної деонтології. Це є серйозними обвинуваченнями. Водночас із усталеної практики Суду випливає, що чим серйознішими є твердження, тим міцнішою має бути їхня фактична основа. Проте жоден із двох вищих судів не перевірив наявність достатньої фактичної основи для кваліфікації пана Рамішвілі як «підставного провокатора». Обидві судові інстанції обмежилися висновком, що будь-яка думка («оціночне судження») користується абсолютним захистом відповідно до національного права.
Національні суди також не з’ясували, чи існувала достатня фактична основа для підтвердження твердження про те, що пан Рамішвілі передавав інформацію спецслужбам.
Пан Рамішвілі надав національним судам докази, які свідчили про його професійність, тоді як отець І. не надав жодних матеріалів, здатних підтвердити його звинувачення.
Фактично Верховний суд поклав на пана Рамішвілі обов’язок спростувати висунуті проти нього обвинувачення, попри подані ним заперечення, серйозність відповідних тверджень та відсутність будь-якої встановленої фактичної основи для них.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що грузинські суди не виконали свого обов’язку забезпечити справедливий баланс між правом пана Рамішвілі на повагу до його гідності та репутації, з одного боку, і правом отця І. на свободу вираження поглядів, з іншого, у зв’язку з чим було встановлено порушення статті 8 Конвенції.
