Чи відповідає держава за смерть військовослужбовця, якщо слідство визнало її самогубством, але не з’ясувало всіх обставин?
Так, держава може нести відповідальність за порушення права на життя, якщо військовослужбовець загинув під її контролем, а проведене розслідування не дозволило достовірно встановити обставини смерті та надати переконливе пояснення її причин.
Судові рішення у справі
23 серпня 2016 року - Суд загальної юрисдикції першої інстанції Сюнікської області Республіки Вірменія. Рішення, номер національної справи в тексті не зазначений. Суд відхилив скаргу батька загиблого військовослужбовця, визнавши розслідування повним та об'єктивним, а постанову про закриття кримінального провадження законною.
2 листопада 2016 року - Кримінальний апеляційний суд Республіки Вірменія. Рішення, номер національної справи не зазначений. Суд залишив рішення першої інстанції без змін, зокрема пославшись на відсутність у судів повноважень давати вказівки органам розслідування.
31 січня 2017 року - Касаційний суд Республіки Вірменія. Рішення, номер національної справи не зазначений. Суд відмовив у наданні дозволу на касаційне оскарження.
17 вересня 2026 року - Європейський суд з прав людини, П'ята секція. Рішення у справі «Маргарян проти Вірменії» (Margaryan v. Armenia), заява № 54266/17. ЄСПЛ одноголосно встановив порушення статті 2 Конвенції в процесуальному та матеріальному аспектах, а також статті 13 Конвенції через відсутність ефективного засобу юридичного захисту, присудивши заявникові 50 000 євро компенсації моральної шкоди.
Фактичні обставини справи
У грудні 2014 року військовослужбовця строкової служби А. Маргаряна знайшли зі смертельним вогнепальним пораненням під час несення служби на військовому посту. Слідчі органи Вірменії від самого початку розглядали версію самогубства. У лютому 2016 року кримінальне провадження закрили, дійшовши висновку, що військовослужбовець сам заподіяв собі смертельне поранення через індивідуальні психологічні особливості та труднощі адаптації.
Батько загиблого, Пертч Маргарян, оскаржив результати розслідування, вказуючи на істотні суперечності та неперевірені обставини. Зокрема:
- На зброї не виявили придатних для ідентифікації відбитків пальців, зокрема самого загиблого.
- Експерти не встановили відстані, з якої здійснили смертельний постріл.
- В одного з військовослужбовців виявили частинки, сумісні з можливими залишками пострілу, але належного подальшого з'ясування їх походження не провели.
- Свідчення військовослужбовців щодо часу пострілу та виявлення загиблого суперечили одне одному.
- Не було належно перевірено можливість помсти за свідчення загиблого в іншому кримінальному провадженні.
- Посмертні психологічні висновки суперечили характеристикам, складеним за життя військовослужбовця.
Національні суди відхилили скарги батька. Звертаючись до ЄСПЛ, заявник стверджував, що держава не забезпечила ефективного розслідування смерті його сина та не надала реальної можливості отримати компенсацію за порушення права на життя. Уряд Вірменії наполягав, що розслідування було своєчасним і всебічним, а командування не знало та не могло знати про ризик для життя військовослужбовця.
Ratio decidendi: чому ЄСПЛ визнав відповідальність держави
1. Правова проблема: чи достатньо офіційної версії самогубства для звільнення держави від відповідальності?
Основне питання полягало не в тому, чи довів заявник убивство свого сина іншою особою, а в тому, чи виконала держава власний обов'язок пояснити смерть військовослужбовця, який перебував під її контролем. ЄСПЛ виходив із принципу, що військовослужбовці строкової служби, подібно до осіб, які перебувають під вартою, значною мірою залежать від держави. Обставини подій у військових підрозділах зазвичай повністю або переважно відомі саме органам влади.
Вирішальний правовий висновок: якщо військовослужбовець гине під час служби, держава зобов'язана надати задовільне та переконливе пояснення обставин його смерті. Посилання на самогубство саме по собі не усуває цього обов'язку. Цей висновок став визначальним для оцінки матеріального аспекту статті 2 Конвенції (пункти 65, 93-97 рішення).
2. Позиція суду: кількість слідчих дій не доводить ефективності розслідування ЄСПЛ визнав, що органи влади оперативно розпочали кримінальне провадження, провели експертизи, допитали свідків та завершили розслідування без невиправданих затримок.
Суд також не встановив окремих недоліків щодо інституційної незалежності слідства чи доступу заявника до матеріалів. Однак ці обставини не означали, що розслідування було ефективним.
Ключовий критерій - не кількість проведених процесуальних дій, а їхня здатність установити факти та перевірити всі істотні версії події. Слідство не може ґрунтувати свої висновки на передчасно обраній версії, залишаючи без належної перевірки докази, які їй суперечать. У цій справі версію самогубства прийняли фактично від початку провадження. Подальше розслідування проводили виходячи саме з неї. ЄСПЛ визнав такий підхід несумісним із вимогами ретельного й об'єктивного розслідування (пункти 66-70, 73-79 рішення).
3. Вирішальні фактичні обставини: слідство не усунуло суперечностей у доказах ЄСПЛ звернув особливу увагу на сукупність невстановлених обставин.
По-перше, суперечності щодо пострілу та часу події.
Слідчий експеримент підтвердив, що постріл із місця загибелі можна було почути з іншого військового поста. Водночас більшість військовослужбовців не повідомляли про звук пострілу. Єдиний свідок, який згодом заявив, що чув звук, схожий на постріл, спочатку не повідомив про цю обставину. Його показання також не узгоджувалися з іншими свідченнями щодо часу виявлення загиблого. Слідство не встановило причин таких суперечностей і не перевірило належним чином можливість почути постріл з інших постів та командного пункту.
По-друге, відсутність належної криміналістичної перевірки. На автоматі не виявили придатних для ідентифікації відбитків пальців. Прокурор пояснював це контактом зброї з вологим ґрунтом, однак не навів конкретних експертних доказів, які підтверджували б таке пояснення. Крім того, експерти не визначили відстань пострілу, хоча відповідне питання їм поставили.
ЄСПЛ наголосив, що саме ця прогалина істотно обмежила можливість переконливо виключити версію пострілу іншою особою. По-третє, неповна перевірка інших військовослужбовців. Зразки для дослідження можливих залишків пострілу відібрали лише у чотирьох осіб. В одного військовослужбовця виявили частинки міді, сумісні з можливими залишками пострілу, однак належного подальшого дослідження цієї обставини не провели. Відмову від перевірки інших військовослужбовців обґрунтовували небажаним затягуванням розслідування. ЄСПЛ визнав цей підхід неприйнятним за відсутності достовірно встановленої хронології подій і переміщень військовослужбовців. По-четверте, необґрунтоване використання психологічної експертизи. Слідство значною мірою спиралося на посмертний психологічний висновок про особистісні особливості загиблого. Проте цей висновок ґрунтувався на обмежених і вибіркових матеріалах. При цьому не врахували належним чином документи та свідчення, які характеризували військовослужбовця як психологічно стабільну особу, придатну до продовження служби. ЄСПЛ зазначив, що наведені психологічні характеристики не встановлювали конкретного мотиву самогубства. Отже, версія самогубства залишилася недостатньо підтвердженою, тоді як альтернативні пояснення смерті не були належно перевірені (пункти 80-89 рішення).
4. Причинно-наслідковий зв'язок: недоліки розслідування призвели до порушення двох аспектів права на життя ЄСПЛ послідовно розмежував два самостійні обов'язки держави за статтею 2 Конвенції.
Процесуальний аспект. Держава повинна забезпечити ефективне розслідування обставин смерті. Оскільки слідчі органи не перевірили важливих доказів, не усунули суперечностей і передчасно закрили провадження, ЄСПЛ встановив порушення процесуального аспекту статті 2.
Матеріальний аспект. Держава повинна належно пояснитисмерть особи, яка перебувала під її контролем. Оскільки розслідування виявилося настільки недосконалим, що його висновки не можна було визнати достовірними, держава не виконала обов'язку надати переконливе пояснення смерті військовослужбовця. Тому ЄСПЛ встановив також порушення матеріального аспекту статті 2. Важливо, що Суд не встановлював, що військовослужбовця вбила конкретна особа, і не визначав остаточно механізм його смерті. Порушення матеріального аспекту статті 2 випливало з нездатності держави достовірно пояснити смерть особи, яка перебувала під її відповідальністю (пункти 90-97 рішення).
5. Право на компенсацію не повинно залежати від засудження конкретної особи
Окремим питанням стала відсутність ефективного механізму відшкодування моральної шкоди. Законодавство Вірменії передбачало можливість компенсації у разі встановлення порушення фундаментальних прав державними органами чи посадовими особами. Однак, як випливало з пояснень уряду, фактична можливість заявника звернутися з цивільним позовом залежала від результатів кримінального провадження.
ЄСПЛ наголосив: встановлення відповідальності держави за порушення права на життя не може бути поставлене в залежність виключно від кримінального переслідування або засудження конкретної особи. Такий підхід установлює надмірно високий поріг для отримання компенсації моральної шкоди. У справі заявника не існувало доступного цивільного чи адміністративного засобу, який дозволяв би незалежно від результатів кримінального провадження встановити відповідальність державних органів і отримати компенсацію, що підлягає виконанню. Це стало підставою для встановлення порушення статті 13 Конвенції (пункти 103-113 рішення).
Правовий тест, який випливає з мотивувальної частини рішення ЄСПЛ не сформулював окремого універсального чотириетапного тесту. Наведена нижче послідовність реконструює логіку, яку Суд фактично застосував у цій справі.
Крок 1 - установити, чи перебувала загибла особа під контролем і відповідальністю держави. Суд з'ясував, що А. Маргарян проходив обов'язкову військову службу та загинув під час виконання службових обов'язків. Це покладало на державу обов'язок переконливо пояснити обставини смерті.
Крок 2 - перевірити, чи відповідало розслідування вимогам статті 2 Конвенції. Суд оцінив своєчасність, незалежність, доступність для родини, достатність і ретельність розслідування. Оперативність розслідування сама по собі не компенсувала його доказових недоліків.
Крок 3 - оцінити, чи підтверджували докази офіційну версію та чи перевірили слідчі альтернативні пояснення. ЄСПЛ дослідив суперечності у свідченнях, неповноту експертиз, відсутність належної перевірки криміналістичних доказів та вибіркове використання психологічних характеристик. У результаті Суд визнав, що висновок про самогубство не мав достатньої доказової основи.
Крок 4 - визначити правові наслідки неналежного розслідування та відсутності ефективного засобу захисту. Недоліки розслідування зумовили порушення процесуального аспекту статті 2. Неможливість покластися на результати такого розслідування означала, що держава не виконала обов'язку пояснити смерть військовослужбовця, що призвело до порушення матеріального аспекту статті 2. Відсутність незалежного від результатів кримінального провадження механізму встановлення відповідальності держави та отримання компенсації зумовила порушення статті 13 Конвенції.
На які практичні питання відповідає це рішення?
1. Чи відповідає держава за смерть військовослужбовця, якщо слідство встановило самогубство?
Так, відповідальність держави можлива, якщо вона не надала переконливого пояснення смерті особи, яка перебувала під її контролем. Офіційна версія самогубства не звільняє державу від обов'язків за статтею 2 Конвенції.
2. Чи можна визнати розслідування ефективним, якщо слідчі провели багато експертиз і допитів?
Не обов'язково. Вирішальним є те, чи дозволили проведені дії встановити обставини смерті, усунути істотні суперечності та перевірити альтернативні версії.
3. Чи є порушенням відсутність перевірки доказів, які суперечать версії самогубства?
Так, якщо такі докази мають істотне значення для встановлення обставин смерті. У цій справі неперевірені криміналістичні дані та суперечливі свідчення стали підставою для висновку про неефективність розслідування.
4. Чи достатньо психологічної експертизи для висновку про самогубство військовослужбовця?
Ні, якщо її висновки ґрунтуються на вибіркових матеріалах, суперечать іншим доказам і не дозволяють достовірно встановити причини смерті. ЄСПЛ визнав недостатнім використання такої експертизи як основної підстави для закриття провадження.
5. Чи може родина вимагати компенсацію, якщо за смерть військовослужбовця нікого не засудили?
Відсутність обвинувального вироку не повинна автоматично позбавляти родину ефективного механізму встановлення відповідальності держави та отримання компенсації за порушення права на життя. Саме відсутність такого механізму ЄСПЛ визнав порушенням статті 13 Конвенції.
6. Яку компенсацію присудив ЄСПЛ батькові загиблого військовослужбовця?
Суд присудив 50 000 євро моральної шкоди, тобто всю суму, яку вимагав заявник. Розмір компенсації визначено на засадах справедливості з урахуванням установлених порушень Конвенції.
Які помилки допустила сторона, що програла?
У справі відповідачем була держава Вірменія. Вирішальними стали недоліки діяльності її слідчих і прокурорських органів, а також відсутність ефективного національного засобу захисту.
1. Передчасне прийняття версії самогубства. Слідчі органи фактично від початку провадження виходили з припущення про самогубство. Це призвело до недостатньої перевірки інших можливих причин смерті та стало одним із ключових недоліків розслідування.
2. Неусунення суперечностей у показаннях свідків. Слідство не з'ясувало, чому ключовий свідок змінив показання щодо звуку пострілу, та не встановило узгодженої хронології подій. Унаслідок цього залишилися невизначеними важливі обставини смерті військовослужбовця.
3. Неповне криміналістичне дослідження. Не було встановлено відстані смертельного пострілу та належно пояснено відсутність відбитків пальців на зброї. Ці прогалини не дозволили переконливо виключити можливість пострілу іншою особою.
4. Відсутність належної перевірки результатів дослідження на залишки пострілу. Слідство не забезпечило змістовної перевірки виявлених в одного військовослужбовця частинок, сумісних із можливими залишками пострілу. Відмова від ширшої перевірки інших осіб за невстановленої хронології подій послабила доказову основу офіційної версії.
5. Вибіркова оцінка психологічних доказів. Слідство використало посмертну експертизу, не забезпечивши належного врахування позитивних характеристик загиблого, складених за його життя. Це поставило під сумнів обґрунтованість психологічного пояснення самогубства.
6. Формальний судовий контроль за закриттям кримінального провадження. Національні суди відхилили детальні доводи заявника, не надавши належної відповіді на істотні питання щодо доказів та обставин смерті. У результаті виявлені недоліки розслідування не були усунені на національному рівні.
7. Відсутність незалежного механізму компенсації. Позиція уряду фактично підтверджувала залежність можливості цивільного відшкодування від результатів кримінального провадження. Це стало безпосередньою підставою для встановлення порушення статті 13 Конвенції.
Практичне значення рішення
Рішення є важливим для родин військовослужбовців, адвокатів та судів у справах про смерть осіб, які перебували під контролем держави. Воно підтверджує, що офіційний висновок про самогубство не звільняє державу від обов'язку провести ретельне розслідування та переконливо пояснити обставини смерті. У подібних спорах вирішальне значення мають не формальна кількість слідчих дій, а повнота перевірки доказів, усунення суперечностей і належне дослідження альтернативних версій. Окремо необхідно оцінювати доступність механізму встановлення відповідальності держави та компенсації моральної шкоди незалежно від результатів кримінального переслідування конкретних осіб.
Ключові норми матеріального права
1. Стаття 2 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - право на життя
Правило: право кожного на життя охороняється законом. У контексті смерті військовослужбовця під контролем держави ця норма покладає на державу обов'язок надати задовільне й переконливе пояснення обставин смерті, а також забезпечити ефективне офіційне розслідування.
Застосування: А. Маргарян загинув під час обов'язкової військової служби. Слідство не усунуло істотних суперечностей, не забезпечило належної перевірки доказів та не встановило достовірних обставин смерті.
Вплив на результат: ЄСПЛ встановив порушення статті 2 Конвенції в обох аспектах: - процесуальному - через недостатнє й неналежне розслідування; - матеріальному - через невиконання державою обов'язку переконливо пояснити смерть військовослужбовця, який перебував під її відповідальністю. Пункти 65-70, 90-97 рішення.
2. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - право на ефективний засіб юридичного захисту
Правило: особа повинна мати ефективний національний засіб захисту щодо обґрунтованої скарги на порушення Конвенції. У справах про порушення права на життя такий засіб має дозволяти встановити відповідальність державних органів або посадових осіб та, у принципі, отримати компенсацію моральної шкоди.
Застосування: заявник не мав доступного цивільного чи адміністративного механізму, який дозволяв би встановити відповідальність держави за смерть його сина незалежно від результатів кримінального провадження та отримати компенсацію, що підлягає виконанню.
Вплив на результат: ЄСПЛ визнав, що залежність можливості компенсації від кримінального переслідування або засудження конкретної особи встановлювала надмірно високий поріг відповідальності. Це зумовило висновок про порушення статті 13 Конвенції. Пункти 104-113 рішення.
3. Стаття 162.1 § 2 Цивільного кодексу Вірменії - компенсація моральної шкоди за порушення фундаментальних прав
Правило: особа має право вимагати від держави компенсацію моральної шкоди, якщо прокурор або суд установив порушення її фундаментальних прав унаслідок рішення, дії чи бездіяльності державного органу, органу місцевого самоврядування або посадової особи. До таких прав належить право на життя.
Застосування: уряд посилався на цю норму як на правову підставу для можливого цивільного позову заявника. Водночас із пояснень уряду випливало, що практична можливість звернення з таким позовом залежала від результатів кримінального провадження.
Вплив на результат: ЄСПЛ зазначив, що сама норма прямо не встановлює кримінальну відповідальність конкретної особи як передумову компенсації. Однак її практичне застосування, описане урядом, не забезпечувало заявникові ефективного незалежного засобу захисту. Ця обставина була визначальною для встановлення порушення статті 13 Конвенції. Пункти 51, 101, 107-111 рішення.
4. Стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - справедлива сатисфакція
Правило: якщо ЄСПЛ установлює порушення Конвенції, а внутрішнє право держави забезпечує лише часткове відшкодування, Суд за необхідності присуджує потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Застосування: заявник вимагав 50 000 євро компенсації моральної шкоди внаслідок смерті сина та встановлених порушень його прав.
Вплив на результат: урахувавши характер установлених порушень, ЄСПЛ на засадах справедливості присудив заявникові 50 000 євро моральної шкоди, а також передбачив сплату відповідних податків, якщо вони підлягатимуть нарахуванню, і процентів у разі прострочення виплати. Пункти 114-117 та резолютивна частина рішення.
