Вироком Обухівського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року особу визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 359 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. Стягнуто з обвинуваченого кошти в сумі 9 106 грн на користь держави за проведення експертиз. Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком у невстановлений судом час за невстановлених судом обставин у особи виник злочинний умисел на незаконний збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
З метою реалізації вказаного злочинного умислу 21 березня 2018 року, перебуваючи поблизу зупинки громадського транспорту у м. Обухів Київської області (вул. Піщана, 168), особа в ході особистої зустрічі з іншою особою домовився про збут останньому за грошову винагороду спеціального технічного засобу негласного отримання інформації, закамуфльованого під побутовий предмет.
В подальшому як завдаток за виготовлення та збут спеціального технічного засобу негласного отримання інформації особа отримав від іншого особи грошові кошти у розмірі 1 000 грн і дитячу іграшку - ведмедя коричнево-білого кольору, в який у свою чергу зобов`язався вмонтувати спеціальний технічний засіб негласного отримання інформації.
Окрім того, 04 травня 2018 року особа у ході телефонної розмови з особою домовився з останнім про зустріч цього ж дня о 20:30 поблизу зупинки громадського транспорту у м. Обухові Київської області з метою збуту останньому спеціального технічного засобу негласного отримання інформації.
Особа, доводячи свій злочинний задум до кінця, прибув до зазначеного місця, маючи при собі зазначений вище технічний засіб негласного отримання інформації, який було заздалегідь за невстановлених судом обставин вмонтовано у дитячу іграшку. Під час обумовленої з іншою особою 8 зустрічі він умисно, з корисливих мотивів, незаконно збув останньому вказаний спеціальний технічний засіб негласного отримання інформації, за який отримав від іншої особи грошові кошти в сумі 3 500 грн.
Згідно з висновком експерта № 65/3 від 11 листопада 2019 року надана на дослідження дитяча іграшка ведмідь з технічними пристроями відноситься до спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Ухвалою Київського апеляційного суду від28 жовтня 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого адвоката задоволено. Апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.
Вирок Обухівського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року щодо особи скасовано, а кримінальне провадження щодо обвинуваченого закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи і вичерпанням можливості їх отримати.
На підставі досліджених доказів, зокрема показань свідка іншої особи, апеляційний суд дійшов висновку, що ініціатива на вчинення злочину походила від працівників СБУ, які надали особі інформацію про обвинуваченого та засоби зв`язку, й пропозиція на вчинення злочину надійшла від особи, яка діяла за вказівкою співробітників СБУ, тобто саме працівники СБУ із залученням громадянина були ініціаторами злочину, а злочин був вчинений за їхнім активним сприянням. 
Однак Верховний Суд зазначив, що з правових позицій Європейського Суду з прав людини вбачається, що провокація вчинення злочину наявна, якщо злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів, зокрема у випадках, коли були активні дії правоохоронних органів, тобто з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо).
Вплив правоохоронного органу на хід подій з використанням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, коли цей орган лише приєднується до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань з огляду на обов`язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.
За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру і що в іншому випадку злочин не було б вчинено.
Фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їхню пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.
Свій висновок про наявність провокації у цьому провадженні апеляційний суд побудував на тому, що свідок (агент поліції) діяв на пропозицію співробітників СБУ України та двічі здійснював контрольоване замовлення на виготовлення спеціального пристрою; на тому, що йому співробітниками СБУ було надано номер мобільного телефону обвинуваченого і кошти для здійснення закупки; на тому, що свідок (агент поліції) зателефонував обвинуваченому і замовив спеціальний пристрій.
Таким чином, фактично висновок апеляційного суду про наявність провокації ґрунтується на тому, що ініціативна у проведенні відповідної НСРД виходила від працівників правоохоронного органу, які залучили до конфіденційної співпраці свідка, тобто сама ініціатива правоохоронців і відсутність зустрічної ініціативи з боку обвинуваченого в цьому випадку, на думку колегії суддів апеляційного суду, вказує на ознаки провокації злочину.
Колегія суддів касаційного суду не погоджується з таким підходом, вбачаючи його необґрунтовано спрощеним в контексті указаних вище аспектів визначення ознак провокації злочину.
Зокрема, колегією суддів не враховано, що за показами самого обвинуваченого в місцевому суді, він погодився на пропозицію щодо виготовлення спеціального технічного засобу.
За змістом вироку місцевого суду та оскаржуваної ухвали апеляційного суду, будь-якого тиску, умовлянь, неодноразових наполягань, заохочень більшою сумою оплати з боку свідка тощо, що могло б свідчити про штучне створення умов для вчинення злочину, який за інших обставин не був би вчинений, не зафіксовано.
Тому висновок апеляційного суду про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи і вичерпанням можливості їх отримати через наявність ознак провокації вчинення злочину також вбачається передчасним і належно не вмотивованим.
Постанова ККС ВС від 10 червня 2026 року у справі №372/27/20.
