нікчемність правочину

ОП ВС КЦС: недійсність (нікчемність чи оспорюваність) правочину: підстави,  різниця, способи захисту та наслідки

19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23 (ЄДРСРУ № 117206184) досліджував питання щодо недійсності ( нікчемності чи оспорюваності) правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Передбачений ч. 3 ст.216 ГК України принцип неприпустимості застереження у господарському договорі щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції не слід тлумачити виключно у зв`язку з приписами Закону № 3390-VI «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції».

Зазначений принцип поширює дію на ширше коло відносин, ніж те, яке регулює цей Закон, і стосується як виробників продукції, так і її продавців, про що прямо вказано в абзаці четвертому частини третьої статті 216 ГК України.

Об`єднана палата КГС вказала, що саме ВПВС формувалася практика з питання наявності чи відсутності ознак порушення публічного порядку вчиненням певної дії та небезпеки цієї дії для інтересів держави і суспільства загалом.

Зокрема, є нікчемним згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України: договір, укладений без дотримання конкурентних засад (постанова від 20.07.2022 у справі № 923/196/20); правочин спрямований на заволодіння чужим майном (постанова від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18).

ВС вважає за необхідне відступити від висновків ВПВС, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним.

На переконання колегії суддів КГС ВС, установивши недійсність договору згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов`язати повернути майно, але й стягнути (в тому числі за рахунок бюджету) на сплачені за майно кошти.

Нікчемність правочину повинна бути врахована судом під час прийняття рішення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає