Ч.1 ст.214 Кримінального процесуального кодексу України (далі – «КПК України») передбачає, що «слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.»
Чинний КПК України не передбачає так звану дослідчу перевірку, яка полягає в перевірці слідчим або прокурором отриманої заяви про злочин на предмет її обґрунтованості.
На перший погляд положення КПК України щодо порядку реєстрації кримінальних проваджень є досить однозначними: у разі надходження до правоохоронців заяви про вчинене кримінальне правопорушення вони повинні у визначений КПК України строк зареєструвати кримінальне провадження і вже в межах зареєстрованого кримінального провадження проводити перевірку викладених у такій заяві обставин. Однак на практиці правоохоронці дуже часто порушують ч.1 ст.214 КПК України: відмовляють заявнику в реєстрації кримінального провадження через те, що за результатом перевірки доводів, викладених у заяві, нібито не встановлено ознак кримінального правопорушення.
У такому випадку для захисту свого порушеного права на захист від кримінальних правопорушень з боку третіх осіб заявники змушені оскаржувати такі дії (бездіяльність) правоохоронців до суду (вірніше до слідчих суддів).
На сьогоднішній день у судовій практиці одночасно є 2 абсолютно різні підходи щодо трактування обов’язку правоохоронних органів реєструвати кримінальні провадження на підставі отриманої заяви про вчинення кримінального правопорушення:
1. Правоохоронці зобов’язані реєструвати кримінальні провадження на підставі всіх заяв і повідомлень, що надходять до органу досудового розслідування чи прокуратури.
2. Правоохоронці зобов’язані реєструвати кримінальні провадження лише на підставі тих заяв, які на їхню думку є достатньо обґрунтованими.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 30.09.2021р. у справі №556/450/18 висловлено бачення цієї проблеми. Як не дивно, але на сьогодні мало хто знає про висловлену судом касаційної інстанції у цій постанові позицію. Так, Верховний Суд зазначив, зокрема, наступне:
«За змістом ст.214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Разом із цим слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім’ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР.»
Отже, за логікою Верховного Суду підставою для початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються так звані вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Верховний Суд вводить таку категорію, як «вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення», але не надає жодне пояснення того, що саме під цим необхідно розуміти. Також немає і жодних критеріїв, за якими правоохоронці або слідчі судді мали б можливість перевірити вагомість викладених у такій заяві обставин. Відповідно, розглядаючи чергову заяву про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор будуть виходити лише з власного розуміння поняття «вагомості обставин», що зведе концепцію правової визначеності нанівець.
