22 січня 2026 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі Антонян проти України. Справа стосується скасування державної реєстрації транспотрного засобу заявника.
У березні 2009 року заявник придбав вживаний транспортний засіб та зареєстрував його на своє ім'я в МРЕВ, ставши його шостим власником. Транспортний засіб спочатку був імпортований в Україну, а потім зареєстрований у 2003 році. У 2005 році поліція визнала його речовим доказом у кримінальній справі щодо незаконної реєстрації великої кількості імпортованих транспортних засобів, і заявнику офіційно забронено було вчиняти будь-які дії, пов'язані з його реєстрацією, перереєстрацією або зняттям з реєстрації. Тим не менш, у наступні роки транспортний засіб неодноразово реєструвався та перереєстровувався наступними власниками без будь-яких заперечень з боку ДАІ.
06 березня 2012 року ДАІ України надав доручення своїм регіональним управлінняи скасувати реєстрацію 183 транспортних засобів, включаючи заявника, відповідно до пункту 40 Пооядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, який затверджений Постановою Кабінетом Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року.
ДАІ України покликалося на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року, яким було закрито кримінальне провадження проти двох співробітників ДАІ, обвинувачених у незаконній реєстрації імпортованих автомобілів, та звільнено їх від кримінальної відповідальності, у зв'язку зі закінченням строку давності.
ДАІ України зазначало, що станом на лютий 2012 року база даних Державної митної служби не містила запису про проходження митного оформлення автомобіля заявника. Відповідно до вказівок центрального органу влади, регіональні МРЕВ скасувала початкову реєстрацію автомобіля та скасувала реєстрацію транспортного засобу заявника, зобовʼязавши його здати номерні знаки та свідоцтво про реєстрацію. Заявника було офіційно повідомлено про це рішення в червні 2012 року.
Заявник оскаржив вищезгадане рішення в адміністративних судах, стверджуючи, зокрема, що він законно придбав автомобіль, який вже був зареєстрований, і що він належним чином перереєстрував його в МРЕВ, забезпечивши точність усієї інформації, яку він мав надати. На той час жодних заперечень висунуто не було, а також не було жодних ознак порушень у процедурі митного оформлення. Він стверджував, що скасування реєстрації його автомобіля було незаконним.
Суди першої та апеляційної інстанцій винесли рішення на користь заявника, визнавши скасування реєстрації його автомобіля незаконним. Вони постановили, що скасування можливе лише у випадку, якщо транспортний засіб було зареєстровано на підставі підроблених або фіктивних документів, що може бути встановлено виключно остаточним обвинувальним вироком щодо відповідного транспортного засобу.
В ухвалі Нікопольського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року про закриття кримінального провадження проти працівників ДАІ взагалі не згадувався автомобіль заявника, і ні вказівки центрального органу ДАІ, ні рішення про скасування державної реєстрації транспортних засобів не містили жодних доказів, які б підтверджували підробку відповідних документів. Суди також зазначили, що сама по собі відсутність відповідної інформації в митній базі даних не доводить, що автомобіль заявника був незаконно імпортований або зареєстрований, а така відсутність не входить до вичерпних підстав для скасування реєстрації. Вони також наголосили, що транспортний засіб було зареєстровано шість разів в Україні, і що кожного разу компетентні органи проводили необхідні перевірки без жодних заперечень, навіть попри те, що з 2005 року постановою слідчого було заборонено реєструвати, перереєструвати або знімати автомобіль з реєстрації, оскільки він був офіційно оголошений доказом у кримінальному розслідуванні. Враховуючи ці обставини та за відсутності будь-яких доказів того, що заявник незаконно придбав автомобіль або подав будь-який підроблений документ для його реєстрації, суди дійшли висновку, що скасування реєстрації було незаконним і становило необґрунтоване втручання в його майнові права.
Постановою від 22 жовтня 2014 року Вищий адміністративний суд України скасував рішення судів нижчої інстанції та відмовив у задоволенні позову заявника. Він визнав фактичні висновки судів нижчої інстанції, але постановив, що вони помилилися у застосуванні матеріального права. ВАСУ зазначив, що подання документів, що підтверджують сплату митних зборів, є обов'язковою умовою для реєстрації імпортованого транспортного засобу. Він вважав, що відсутність будь-яких даних у митному реєстрі щодо відповідного автомобіля свідчить про те, що його реєстрація була здійснена без сплати необхідних мит або на підставі підроблених митних документів і дійшов висновку, що ДАІ зобов'язана скасувати реєстрацію транспортного засобу, незалежно від того, кому належав транспортний засіб, чи то особі, яка придбала та ввезла його в Україну без сплати митних зборів, чи іншій особі, яка згодом набула права власності. Таким чином, ВАСУ встановив, що ДАІ діяла законно, скасовуючи реєстрацію транспортного засобу заявника.
ЄСПЛ зазначає, що позов про відшкодування збитків проти ДАІ не забезпечив би відновлення реєстрації транспортного засобу, що було необхідно заявнику для законного користування своїм автомобілем. Крім того, пропозиція про те, щоб заявник ініціював нове судове провадження, спрямоване на відновлення права власності на майно, яким він вже володів і яке було законно зареєстровано на його ім'я протягом багатьох років, без будь-яких сумнівів щодо його права власності з боку органів влади, наклала б на нього надмірний та формальний тягар. Таким чином, заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів правового захисту має бути відхилено.
Суд зазначив, що немає жодних доказів того, що будь-який підроблений або фальсифікований документ коли-небудь використовувався для реєстрації транспортного засобу заявника. Як встановлено судами нижчої інстанції і що не заперечується ВАСУ, ухвала Нікопольського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року про закриття кримінального провадження проти співробітників, на яке посилався центральний орган ДАІ під час винесення наказу про скасування 183 реєстраційних документів на транспортні засоби, включаючи реєстрацію заявника, не згадувало автомобіль заявника та не містило жодних висновків з цього приводу. Проте ВАСУ вважав, що відсутність запису про сплату імпортних мит у митній базі даних була достатньою для виправдання скасування державної реєстрації транспортного засобу.
Суд вважає, що таке тлумачення національного закрнодавства ВАСУ виходило далеко за рамки формулювання національного законодавства, не могло бути передбачене заявником і не може узгоджуватися з вимогою правової визначеності.
Однак, навіть якби Суд виходив з припущення, що таке тлумачення є прийнятним згідно з національним законодавством, і що втручання переслідувало законну мету забезпечення безпеки дорожнього руху, як стверджував Уряд, скасування все одно було непропорційним.
У цій справі добросовісність заявника не оспорюється і ніколи не ставилася під сумнів на національному рівні: він придбав транспортний засіб на ринку, який вже був зареєстрований, і належним чином перереєстрував його на своє ім'я відповідно до закону, подавши всі необхідні документи, які потім були перевірені та прийняті компетентним органом без заперечень. Таким чином, Суд вважає, що, зареєструвавши транспортний засіб, органи влади дали заявнику законну надію на те, що він зможе спокійно користуватися своїм майном.
На думку Суду, ця справа ілюструє фундаментальну несправедливість національної правової системи, яка накладає абсолютне та автоматичне зобов'язання скасувати реєстрацію транспортного засобу за таких обставин і яка не дозволяє органам влади ні враховувати власну помилку, ні зважувати різні інтереси, що стоять на кону. Така правова база наражає осіб на невизначений ризик втратити своє майно в результаті дій або бездіяльності, за які вони не несуть відповідальності. У цьому випадку це призвело до того, що заявник, чия добросовісність є безперечною, не міг користуватися своїм транспортним засобом протягом понад 12 років.
З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що навіть якщо припустити, що втручання було законним, скасування реєстрації автомобіля заявника наклало на нього надмірний тягар, який був несумісним з вимогами статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
